Трансформаційна економіка

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРОЄКТНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ОПЕРАЦІЙНОЇ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ТА МАРКЕТИНГОВОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Р. Ф. Атаманюк, Г. В. Янковська, І. М. Комарницький — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті проведено комплексний аналіз сучасних підходів до управління організаціями, що поєднують операційний та проектний підходи в умовах трансформаційної цифрової економіки та динамічності зовнішнього середовища. Проаналізовано основи процесного менеджменту та управління проектами, визначено їх функціональні особливості, сфери застосування та управлінські переваги. Актуальність дослідження обумовлена необхідністю формування інтегрованих управлінських моделей здатних забезпечити одночасно стабільність поточної діяльності та гнучкість стратегічних змін з урахуванням ринкових викликів і обмеженості ресурсів. Систематизовано теоретичні засади операційного менеджменту та управління проєктами, визначено їх функціональні особливості та управлінські переваги. Обґрунтовано, що ізольоване використання процесного або проєктного підходу звужує управлінський потенціал, знижує ефективність стратегічних рішень тим самим послаблює здатність до адаптації в умовах нестабільності. Доведено, що інтеграція операційної стабільності та проєктної гнучкості формує синергетичний ефект, який проявляється у підвищенні узгодженості управлінських рішень, оптимізації використання ресурсів та зростанні антикризової стійкості організацій. Особливу увагу приділено ролі цифрових технологій та системам управління бізнес-процесами BPM, рішенням ERP, що забезпечують формування замкнутих управлінських циклів між процесами і проєктами та підвищують прозорість управління та підтримують прийняття обґрунтованих рішень. Акцентовано увагу на маркетинговій стратегії як важливому елементі сучасного менеджменту, що виконує системоутворюючу функцію в умовах кризи. Доведено, що інтеграція маркетингових рішень у адміністративно проєктну модель управління сприяє своєчасному реагуванню на зміни попиту коригуванню ціннісних пропозицій та посиленню ринкової орієнтації організацій. Запропоновано концептуальну логіку інтеграції процесного та проєктного підходів, що базується на принципах гнучкості, прозорості, стратегічної узгодженості та відповідальності управлінських рішень. Практична реалізація отриманих результатів сприятиме підвищенню конкурентоспроможності, оптимізації ресурсного забезпечення та ефективній реалізації маркетингових стратегій суб’єктами господарювання.

ІНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР ЕКОНОМІКИ МАЙБУТНЬОГО

І. О. Ахновська, В. Є. Болгов — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню інституційного виміру економіки майбутнього. Оскільки інституційний вимір передбачає з’ясування природи інституту, інституцій, інституційної архітектоніки, інституційної модернізації та інституційної трансформації, у статті досліджено сутність цих понять. Автори систематизують види інституцій та функції інститутів, розглядають відмінності між інституційним середовищем та інституційною архітектонікою, а також інституційною модернізацією та інституційною трансформацією. У роботі розкрито концептуальні аспекти структурної політики, розглянуто роль громадянського суспільства і бізнес-спільнот в економіці майбутнього. Розроблено модель інституційного виміру економіки майбутнього, що ґрунтується на диджиталізації та економіці знань, включає врахування факторів зовнішнього середовища, що впливають на інституційну трансформацію та передбачає оцінку за економічними, соціальними, політичними, правовими, процесними та технологічними критеріями. Доведено, що інституційна трансформація є складним процесом, що відбувається під впливом численних зовнішніх факторів, які систематизовані у статті. Авторами виокремлено наступні фактори: політичні, економічні, соціальні, культурні, геополітичні, правові, екологічні, міжнародні, інфраструктурні, конʼюнктурні, природно-географічні, поведінкові, ресурсні, інформаційні, часові, технологічні та технічні. Розглянуто умови Індустрії 4.0 та Індустрії 5.0, а також елементи та специфічні риси середовища економіки знань. Оскільки в умовах економіки знань посилюється роль громадянського суспільства та бізнес-спільнот, окреслено основні концептуальні аспекти їхнього впливу. Наведено основні завдання бізнес-спільнот, які виступають не лише як обʼєкти змін, але і як активні субʼєкти, що формують реформи, лобіюють необхідні зміни та забезпечують зворотний звʼязок щодо їхньої реалізації. Предметом статті є процес інституційного виміру економіки майбутнього, обʼєктом – механізм інституційного виміру економіки майбутнього. Новизна дослідження полягає у розробці моделі інституційного виміру економіки майбутнього, що передбачає забезпечення переходу до ефективних інституцій у процесі інституційної трансформації та включає такі ключові фактори та умови, дотримання яких свідчить про успішність процесу зміни інститутів у суспільстві.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВЗАЄМОДІЇ ТА НАЛАГОДЖЕННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН ТОРГОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ІЗ СТЕЙКХОЛДЕРАМИ У КОНТЕКСТІ СТРАТЕГІЇ ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ

С. В. Васильчак, С. О. Гуртовий — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено процеси формування та розвитку взаємовідносин торговельних підприємств зі стейкхолдерами в умовах динамічного ринкового середовища та обмежених ресурсних можливостей. Визначено, що ефективне управління взаємодією зі стейкхолдерами є ключовим фактором забезпечення сталого економічного розвитку, підвищення конкурентоспроможності та формування позитивного іміджу підприємства. Проаналізовано теоретичні та практичні підходи до ідентифікації стейкхолдерів, оцінки їх значущості та потреб, а також визначено методи взаємодії, які включають як активні стратегії впливу, так і захисні стратегії відповіді. Запропоновано системний підхід до встановлення партнерських відносин із зацікавленими сторонами, що передбачає взаємну відповідальність, автономність діяльності, узгодження стандартів і процедур вирішення конфліктів. Розроблена методика оцінки рівня взаємодії та побудови моделі взаємовідносин торговельних підприємств із стейкхолдерами дозволяє здійснювати комплексне управління відносинами, підвищувати прозорість процесів, довіру та взаємовигідне співробітництво. Впровадження запропонованого підходу сприяє зміцненню конкурентних позицій, адаптивності підприємств до змін зовнішнього середовища та інтеграції принципів соціальної відповідальності у стратегічне управління. Визначено основні напрями взаємодії та налагодження взаємовідносин торгових підприємств із стейкхолдерами у контексті стратегії їх діяльності.

УЧАСТЬ ФІЗИЧНИХ ОСІБ У ВЕНЧУРНОМУ ФІНАНСУВАННІ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

А.В. Височанська — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено потенціал участі фізичних осіб у венчурному фінансуванні як вагомого чинника розвитку інноваційної економіки України в умовах обмеженості державних фінансових ресурсів та зростаючої потреби у залученні приватного капіталу до фінансування високоризикових інноваційних проєктів. Метою дослідження є обґрунтування можливостей розширення внутрішнього інвестиційного потенціалу шляхом інтеграції нефахових інвесторів у венчурні інститути спільного інвестування як інституційний механізм мобілізації довгострокового приватного капіталу. У ході дослідження ідентифіковано ключові бар’єри, що стримують участь фізичних осіб у венчурному інвестуванні, зокрема фрагментарність та неповноту нормативно-правового регулювання, відсутність цільових податкових стимулів, нерозвиненість ліцензованої цифрової інвестиційної інфраструктури, а також недостатній рівень фінансової обізнаності населення. Авторський внесок полягає у систематизації інституційних і регуляторних обмежень участі фізичних осіб у венчурних фондах з урахуванням специфіки національного фінансового ринку та наявних обмежень функціонування системи спільного інвестування. Наукова новизна дослідження полягає у розширенні концептуального підходу до венчурного фінансування шляхом обґрунтування ролі фізичних осіб не лише як пасивних заощадників, а як потенційно активних учасників інноваційної екосистеми, здатних сприяти диверсифікації джерел фінансування стартапів. Методологічну основу дослідження становить сукупність описово-аналітичного, структурно-функціонального, порівняльного та емпіричного методів, що забезпечило комплексну оцінку інституційних умов і практик функціонування венчурного ринку. Проведено порівняльний аналіз міжнародних моделей залучення фізичних осіб до венчурного фінансування, що дало змогу виявити ефективні інституційні рішення, засновані на поєднанні правових гарантій, податкових стимулів і цифрових інструментів інвестування, які спрощують доступ нефахових інвесторів до венчурних проєктів. Практичне значення одержаних результатів полягає у формуванні рекомендацій щодо вдосконалення нормативно-правової бази та розвитку інституційних механізмів мобілізації внутрішнього приватного капіталу для фінансування інноваційних проєктів, що сприятиме підвищенню рівня фінансової інклюзії, зменшенню залежності від зовнішніх джерел фінансування та зміцненню стійкості венчурного ринку України.

ФІНАНСОВІ ВТРАТИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ВІД РЕЛОКАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Г.В. Гаман, І.М. Серватинська — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

Загалом в Україні близько 50% бізнесу не працюють, підприємства зазнали значних прямих витрат, значна частина зруйнована під час атак росії, лише серед малого і середнього бізнесу було скорочено понад 1 млн працівників. Загальні збитки бізнесу та економіки України від війни оцінюються приблизно у $800 мільярдів доларів станом на кінець 2025 року, включаючи прямі руйнування інфраструктури, екологічні наслідки та інші економічні втрати, що потребуватиме комплексного міжнародного фінансування для відновлення через гранти, інвестиції та компенсації. Майже 20% змушені були здійснити релокацію, найбільше із прифронтових областей. У роботі проаналізовано територіальні особливості внутрішньої міграції населення та релокації бізнесу в Україні під час війни. На прикладі Київської, Дніпропетровської, Львівської та інших областей досліджено вплив цих процесів на фінансову стійкість регіонів. Встановлено, що попри значну роль податкових надходжень у структурі обласних бюджетів (50%), вагому частку (30–35%) займають державні субвенції на утримання ВПО, що свідчить про високу залежність місцевих фінансів від міжбюджетних трансфертів в умовах воєнного стану. Відображено структурно-логічний зв'язок фінансових втрат економіки та державних фінансів. Показано динаміку підприємств-мігрантів як результат впровадженої програми релокації бізнесу з прифронтових територій Міністерством економіки, що передбачає підбір нової локації в одній із 9 областей України, умови перевезення із залученням Укрзалізниці, Укрпошти, HR-підтримки, покращення операційної діяльності. У тексті висвітлюється ключова роль українського бізнесу в протидії російській агресії. Підкреслюється, що бізнес не лише прагне вижити та підтримати економіку країни шляхом сплати податків і збереження робочих місць, але й активно демонструє високий рівень соціальної відповідальності. Наводяться дані платформи Дія.Бізнес, згідно з якими переважна більшість підприємств (93,4%) залучена до допомоги країні під час війни, а близько 70% безпосередньо беруть участь у волонтерській діяльності та донатах на ЗСУ.

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ ТУРИЗМУ

Т. В. Герасименко — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті обґрунтовано роль державно-приватного партнерства (ДПП) як інституційно-економічного механізму прискореного розвитку туристичної інфраструктури в умовах обмежених бюджетних ресурсів, підвищених інвестиційних ризиків та потреб післявоєнного відновлення України. Метою дослідження є систематизація сучасних механізмів ДПП у туризмі, порівняння національних підходів із міжнародною практикою та визначення бар’єрів і можливостей масштабування партнерських моделей у транспортній, готельній, ресторанній і сервісній інфраструктурі. Методологічну основу становлять аналіз і синтез наукових публікацій, порівняльний аналіз міжнародних кейсів (ЄС, Туреччина), інституційний підхід до оцінювання регуляторного середовища та структурно-логічне узагальнення результатів у вигляді аналітичних матриць. Уточнено зміст ДПП для туристичної сфери як довгострокової контрактної взаємодії публічного й приватного партнерів із розподілом функцій фінансування, будівництва, експлуатації та ризиків при збереженні публічного контролю за досягненням суспільно значущих результатів. Визначено ключові напрями застосування ДПП: комплексний розвиток туристичних зон і кластерів; цільові проєкти окремих об’єктів гостинності та рекреації; підтримуюча інфраструктура, що формує доступність і безпеку дестинацій. Для України виокремлено системні бар’єри впровадження ДПП у туризмі: дефіцит успішних кейсів і довіри, адміністративні ускладнення, фінансово-економічні та воєнні ризики, інституційна слабкість і потреба в прозорих конкурентних процедурах. Аргументовано, що оновлення нормативно-правової бази та застосування сучасних інструментів (електронні конкурси, гарантії стабільності умов, поєднання джерел фінансування, платежі за доступність) формують підґрунтя для активізації ДПП у туристичних дестинаціях і громадах. Практичне значення результатів полягає в запропонованих рекомендаціях щодо формування портфеля пріоритетних туристичних проєктів, оптимізації розподілу ризиків, розвитку кадрової спроможності та залучення міжнародних фінансових організацій для зниження вартості капіталу і підвищення інвестиційної привабливості туристичної інфраструктури України.

РЕФОРМА УПРАВЛІННЯ ПУБЛІЧНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВІДБУДОВИ: ІНСТИТУЦІЙНА АРХІТЕКТУРА ТА МІЖНАРОДНІ ПРАКТИКИ ОЦІНЮВАННЯ

Я. І. Гончаренко — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено трансформацію системи державних фінансів України через призму реформування управління публічними інвестиціями в умовах повномасштабної війни та масштабної відбудови. Метою є обґрунтування інституційної архітектури та процедурного контуру пріоритизації, підготовки й оцінювання публічних інвестиційних проєктів з урахуванням нових нормативних рішень, цифровізації процесів (зокрема використання інтегрованих інформаційно-аналітичних платформ) та вимог донорів. На основі систематизації даних про прямі збитки інфраструктури й потреби у відновленні показано дисбаланс між масштабом інвестиційних потреб та обмеженістю бюджетних ресурсів, що зумовлює зростання ролі міжнародної фінансової допомоги, грантових інструментів і механізмів змішаного фінансування. Наукова новизна полягає у формуванні узгодженої моделі «відбір - оцінювання - фінансування - моніторинг результатів», яка поєднує українські інституційні рішення (єдиний проєктний портфель, інвестиційну раду, методики оцінки та фінансового забезпечення) із кращими практиками багатосторонніх фінансових організацій. Визначено ключові елементи проектної дисципліни: застосування критеріїв додатковості та суспільного впливу, розмежування економічної й фінансової ефективності, формалізація «воріт» готовності проєктів, ризик-скоринг, вимірювані індикатори результативності й умовність фінансування. Практичне значення результатів полягає у пропозиціях щодо стандартизації пакета обґрунтувань, інтеграції оцінювання ефектів із бюджетним плануванням та підвищення прозорості через публікацію скорочених висновків незалежної експертизи. Зроблено висновок, що гармонізація національної системи управління публічними інвестиціями з підходами Європейського Союзу і міжнародних фінансових організацій є передумовою ефективної мобілізації ресурсів та підвищення віддачі від відновлювальних інвестицій. Окремо акцентовано на вимогах до управлінської підзвітності: розподілі ролей між ініціатором, координатором та розпорядником коштів, обов’язковості незалежної верифікації вихідних даних, а також на необхідності переходу від контролю відповідності до управління результатами. Запропоновано рекомендації для післявоєнного періоду щодо розвитку національної спроможності проектної підготовки, впровадження єдиного довідника витрат та уніфікованих підходів до оцінки соціально-економічних ефектів у розрізі секторів і регіонів.

КАЗНАЧЕЙСЬКЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ ТА ВІДНОВЛЕННЯ НА ЗАСАДАХ КРАЩИХ ПРАКТИК

О. Д. Гордей, О. В. Новицька, О. В. Резніченко, С. В. Новицька — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

Агресія росії вимагає від Державної казначейської служби України (ДКСУ) переходу від кризового управління до стратегії прозорого повоєнного відновлення. У статті комплексно досліджено трансформацію казначейського обслуговування в Україні в умовах воєнного стану та окреслено напрями його подальшого розвитку в контексті повоєнного відновлення на засадах кращих міжнародних практик. Автори виходять із того, що повномасштабна військова агресія суттєво ускладнила функціонування системи управління публічними фінансами, водночас висунувши до Державної казначейської служби України нові, безпрецедентні вимоги щодо забезпечення фіскальної стійкості, безперервності бюджетного процесу, централізованого управління ліквідністю та прозорості використання державних і міжнародних фінансових ресурсів. Проаналізовано інституційні та операційні особливості діяльності казначейства в режимі воєнного стану, зокрема механізми попереднього контролю видатків, пріоритетність фінансування оборонних і соціально значущих напрямів, а також роль системи дистанційного обслуговування у забезпеченні безперервності бюджетного виконання. Обґрунтовано, що досягнута висока операційна стійкість казначейської системи поєднується з критичною технологічною вразливістю, зумовленою використанням застарілої ІТ-інфраструктури, що формує додаткові фіскальні та кіберризики в умовах війни та масштабного залучення зовнішньої допомоги. Особливу увагу приділено проблематиці фідуціарного контролю міжнародної фінансової допомоги, зокрема в межах механізму Ukraine Facility, а також зростанню боргового навантаження на державні фінанси. Доведено, що ефективне виконання казначейських функцій у повоєнний період потребує не лише збереження централізованої моделі Єдиного казначейського рахунку, а й поглиблення інтеграції фінансових, облікових та інформаційних систем у режимі реального часу. На основі компаративного аналізу досвіду постконфліктних і трансформаційних економік (Хорватія, Польща, Боснія і Герцеговина, Естонія, Грузія) автори визначають ключові висновки для України, зокрема необхідність впровадження реформ управління публічними фінансами, пріоритетність технологічної модернізації казначейства та перехід від суто касового контролю до управління видатками, орієнтованого на результат. Обґрунтовано, що інституційне зміцнення Державної казначейської служби України є не лише адміністративним завданням, а стратегічною передумовою довіри міжнародних донорів, прозорості відбудови та довгострокової макрофінансової стабільності держави. Практична цінність дослідження полягає у формуванні концептуальних підходів і прикладних рекомендацій щодо модернізації казначейського обслуговування як ключового елементу системи публічних фінансів у період воєнного стану та повоєнного відновлення України.

ШІ-АГЕНТИ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ГНУЧКОСТІ АДАПТАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ КОМПАНІЇ В УМОВАХ ПОГЛИБЛЕННЯ КЛІМАТИЧНОЇ КРИЗИ

О. В. Григор’єва — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті констатовано, що поглиблення екологічних проблем, включаючи посилення частоти та інтенсивності екстремальних погодних явищ, коливання ресурсних ринків та зміну споживчого попиту під впливом кліматичних факторів, формує нові виклики для систем корпоративного управління, що потребують розробки ефективних, проактивних і динамічних адаптаційних стратегій. Проаналізовано сучасні підходи до адаптаційних стратегій підприємств та визначено роль цифрових технологій у підвищенні їх гнучкості. Здійснено комплексний аналіз потенціалу застосування штучного інтелекту та автономних агентів (ШІ-агентів) у підвищенні адаптивної та стратегічної гнучкості компаній в умовах загострення кліматичної кризи. Обґрунтовано значення ШІ-агентів як автономних або напівавтономних систем, здатних здійснювати моніторинг великих масивів кліматичних, економічних та операційних даних, прогнозування сценаріїв розвитку подій та формування рекомендацій для управлінських рішень у режимі реального часу. Підкреслено, що інтеграція ШІ-агентів у процеси стратегічного управління дозволить скоротити час реагування на зміни зовнішнього середовища, підвищити точність прогнозів та оптимізувати ресурсне забезпечення діяльності компанії. Особливу увагу приділено інтеграції ШІ-агентів у системи корпоративного управління як інструменту підвищення стійкості бізнесу до кліматичних викликів. Констатовано, що застосування таких інструментів сприятиме переходу від статичних моделей управління до динамічних адаптаційних стратегій, що передбачають безперервне коригування пріоритетів компанії відповідно до змін кліматичного середовища. На практичному рівні дослідження доводить, що інтеграція ШІ-агентів у систему управління компанією сприяє не лише підвищенню оперативної гнучкості, але й формуванню стратегічної стійкості бізнесу перед викликами, спричиненими кліматичною кризою. Це дозволяє компаніям залишатися конкурентоспроможними, швидко реагувати на непередбачувані зміни зовнішнього середовища та ефективно використовувати ресурси для забезпечення сталого розвитку.

РОЛЬ БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ ПРИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛОГІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ

О. В. Гудима — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

Дане дослідження спрямоване на комплексне обґрунтування ролі та функціонального значення бізнес-планування як базового інструменту формування та оптимізації логістичних систем у сучасних ринкових умовах. Робота має на меті розкрити механізми трансформації стратегічних цілей підприємства у конкретні параметри функціонування ланцюгів постачання, а також визначити вплив якісного планування на фінансову стійкість і конкурентоспроможність новостворених суб’єктів господарювання. У ході дослідження було використано сукупність наукових методів, зокрема: системний аналіз для вивчення логістичної структури як цілісного об’єкта; метод економіко-статистичного порівняння для оцінки структури витрат у логістиці; метод матричного моделювання при ідентифікації ризиків та розробці стратегій реагування; метод класифікації при розподілі функцій бізнес-планування. Аналітичний підхід дозволив інтегрувати фінансові показники з операційними процесами складування та транспортування. Встановлено, що бізнес-планування виконує прогностичну, контрольну та комунікативну функції, що є критично важливим для виживання стартапів у перші три роки діяльності. Доведено, що бізнес-план виступає «дорожньою картою», яка дозволяє обрати оптимальну модель управління (власна логістика чи 3PL-оператори), розрахувати точку беззбитковості та мінімізувати витрати на «останню милю». Проведено детальний аналіз компонентів логістичного планування, включаючи конфігурацію мережі, управління закупівлями, складський менеджмент та транспортну логістику. У роботі виокремлено структуру витрат, де домінуючим елементом визначено транспортування (45-60%), що потребує пріоритетного впровадження систем TMS та контролю KPI. Виявлено «ефект компромісу», згідно з яким спроби ізольованого зниження одного виду витрат можуть призвести до зростання інших складових системи. Особливу увагу приділено цифровізації та використанню «цифрових двійників» для моделювання кризових сценаріїв. Розроблено матрицю реагування на ризики, яка дозволяє перетворити логістичну систему з «крихкої» на «життєстійку» шляхом диверсифікації джерел постачання та впровадження стратегії «гнучких запасів» (Just-in-Case). Бізнес-планування визначено як інтелектуальне ядро організації логістичної системи, що забезпечує перехід від стихійного управління до науково обґрунтованої стратегії. Ретельна розробка логістичного розділу бізнес-плану дозволяє досягти скорочення загальних витрат на 10-15%, підвищити швидкість оборотності активів та забезпечити високий рівень клієнтського сервісу. Обґрунтовано, що за відсутності попереднього планування логістика функціонує в ірраціональному режимі, що веде до втрати капіталу та ринкових позицій. Ефективна логістична модель повинна базуватися на балансі між ціною та швидкістю, що досягається лише через інтеграцію фінансових розрахунків з операційним плануванням.

ПРОЦЕС ВПРОВАДЖЕННЯ СТРАТЕГІЙ ЛІДЕРСТВА НА ОСНОВІ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

О.М. Гурман — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується процес інтеграції лідерських стратегій, заснованих на цифрових технологіях, у систему управління людськими ресурсами, що є одним із ключових чинників підвищення ефективності управління персоналом та розвитку організаційної культури. В умовах цифровізації та трансформації економіки підходи до лідерства зазнають суттєвих змін, що сприяє переходу від традиційних ієрархічних моделей до гнучких, інноваційних і технологічно орієнтованих форматів взаємодії. Встановлено, що цифрове лідерство є системним процесом, який передбачає реалізацію аналітичних, комунікаційних і стратегічних компетентностей керівників із використанням цифрових інструментів. Здійснено детальний аналіз етапів упровадження лідерських стратегій, зокрема діагностику HR-процесів, добір технологічних рішень (HRM-системи, цифрова аналітика, великі дані, штучний інтелект), визначення ключових показників ефективності та оцінювання результативності впроваджених стратегій на основі цифрових технологій. Доведено, що ефективність зазначених процесів залежить від глибокого розуміння цифрової екосистеми компанії, рівня цифрової зрілості працівників і, особливо, лідерів, а також готовності персоналу до сприйняття змін. Зазначено, що автоматизовані системи рекрутингу, аналітика кандидатів, платформи управління талантами, а також платформи розвитку лідерства та навчання є основними інструментами підвищення якості управлінських рішень у HR-сфері. Особливу увагу приділено стратегічним перевагам цифровізації лідерства, серед яких підвищення прозорості управлінських процесів, персоналізація досвіду працівників, формування культури відкритості та взаємної довіри. Наголошено, що впровадження лідерських стратегій на основі цифрових технологій сприяє не лише зростанню продуктивності праці та залученості персоналу, а й формуванню конкурентоспроможного бренду роботодавця, орієнтованого на інновації. Наведено приклади інтеграції цифрових інструментів у систему розвитку лідерства та управління талантами, що демонструють підвищення рівня комунікації, лояльності та ефективності командної взаємодії. Зроблено висновок, що цифровізація лідерських процесів забезпечує створення стійкої системи управління людським капіталом, яка поєднує аналітику, інноваційність і соціальну відповідальність.

СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ВІДТВОРЕННЯ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ: ВОЄННИЙ ТА ПОСТВОЄННИЙ ВИМІРИ

Я. П. Дроздовський — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена комплексному дослідженню процесів трансформації експортного потенціалу України під впливом повномасштабної збройної агресії та глобальних геополітичних зсувів. Метою роботи є теоретичне обґрунтування та розробка стратегічних напрямів відновлення експортної спроможності держави як фундаменту макроекономічної стабільності та соціального добробуту. Авторський внесок полягає у систематизації методичних підходів до оцінювання втрат експортного сектору та ідентифікації нових адаптивних моделей поведінки суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. У дослідженні використано компаративний аналіз динаміки торгівлі за період 2021–2024 років, що дозволило виявити критичну аграризацію структури експорту на фоні деіндустріалізації східних регіонів. Наукова новизна результатів полягає в обґрунтуванні концепції «подвійної трансформації» експорту, яка передбачає синхронну цифровізацію митних процедур та екологізацію виробництва відповідно до стандартів ЄС. Практичне значення одержаних результатів визначається формулюванням конкретних рекомендацій для державних органів щодо посилення ролі Експортно-кредитного агентства у страхуванні воєнних ризиків та інтеграції логістичних маршрутів до мережі TEN-T. Основні висновки дослідження вказують на те, що відновлення потенціалу можливе лише за умови переходу від сировинної моделі до стимулювання експорту товарів з високою доданою вартістю та збереження людського капіталу через активну політику стабілізації ринку праці. Доведено, що успішна реалізація Українського морського коридору та ініціативи Шляхів солідарності забезпечила виживання економіки у 2022–2023 роках і створила передумови для зростання експорту до 77 млрд дол. США до 2030 року. Стаття містить прогнозні сценарії розвитку ВВП та індикатори соціальних наслідків зниження виручки, що дозволяє використовувати матеріали для вдосконалення Національної експортної стратегії. Особливу увагу приділено механізмам подолання нетарифних бар’єрів у торгівлі з ЄС, зокрема імплементації вимог регламенту CBAM, що є критичним для збереження конкурентоспроможності вітчизняного ГМК у довгостроковій перспективі.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ УКРАЇНИ: РОЛЬ СОЦІАЛЬНОЇ ДОВІРИ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ЧИННИКІВ У ПОВОЄННОМУ ВІДНОВЛЕННІ

С. Ю. Дуга — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено критичну роль людського капіталу в умовах повномасштабної війни в Україні та визначено стратегічні напрями його збереження та розвитку для повоєнного відновлення. Актуальність теми зумовлена безпрецедентними демографічними та соціально-економічними викликами, що виникли внаслідок російської агресії, зокрема масовою міграцією, втратою кваліфікованих кадрів та руйнуванням освітньої та наукової інфраструктури. Метою роботи є аналіз впливу соціальної довіри та ключових економічних чинників на трансформацію людського капіталу України. Теоретико-методологічною основою дослідження стали концепції соціального капіталу (Ф. Фукуяма, Р. Патнем, Г. Зіммель) та людського розвитку. Для досягнення поставленої мети використано методи кореляційно-регресійного аналізу на основі даних за період 2010–2023 рр. В якості залежної змінної використано Індекс людського розвитку (ІЛР), а незалежними змінними виступили: рівень соціальної довіри (за даними соціологічних опитувань), ВВП на душу населення, реальні доходи населення, індекс споживчих цін (ІСЦ) та індекс сприйняття корупції. Результати економетричного моделювання виявили сильний позитивний зв'язок між рівнем міжособистісної довіри та показниками розвитку людського капіталу, підтверджуючи гіпотезу про те, що соціальна згуртованість є фундаментом стійкості суспільства під час криз. Також встановлено значний позитивний вплив зростання реальних доходів населення на ІЛР. Водночас, висока інфляція та корупція продемонстрували деструктивний вплив на людський капітал, нівелюючи позитивні економічні здобутки. На основі отриманих результатів обґрунтовано, що стратегія повоєнного відновлення України має базуватися не лише на фізичній відбудові інфраструктури, але й на пріоритетному інвестуванні в соціальні інститути. Запропоновано комплекс заходів, спрямованих на зміцнення довіри до державних інституцій, боротьбу з корупцією, забезпечення макроекономічної стабільності та створення умов для повернення вимушених мігрантів як критично важливих передумов відродження людського потенціалу країни. Ключові слова: людський капітал, соціальна довіра, соціальний капітал, економічні чинники, повоєнне відновлення, кореляційно-регресійний аналіз, доходи населення, корупція, Україна.

ПОТРЕБИ СПОЖИВАЧІВ ЦИФРОВОГО СУСПІЛЬСТВА: ВИКЛИКИ ІНФОРМАЦІЙНО-МЕРЕЖЕВОЇ ЕКОНОМІКИ

А. Л. Залужний — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено особливості становлення інформаційно-мережевої економіки та її роль у трансформації системи споживчих потреб. Відстежено формування нової природи зв’язків між економічними суб’єктами, що базується на інформаційно-мережевих відносинах з метою впорядкованості їх взаємодій. Інформація у цьому контексті набуває статусу товару, послуг, ресурсів і постає істотним джерелом додаткової вартості. Визначено, що стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій у призводить до радикальних змін у трьох площинах: суб’єктно-об’єктній (пріоритет нематеріальних благ), диференціації потреб (інтелектуалізація вибору) та зміні механізмів взаємодії (віртуалізація ринків). Обґрунтовано, що поява специфічних інформаційно-мережевих благ ‒ цифрових товарів та онлайн-послуг ‒ докорінно змінює систему переваг суб'єктів. Зокрема, відстежуються зміни суб’єктів споживання; об’єктів споживання (значне зростання в структурі потреб питомої ваги нематеріальних потреб); умови взаємодії економічних суб’єктів (інтенсивний розвиток інформаційно-комунікативних технологій, віртуалізація економічної діяльності, зростання сфери послуг в економічній діяльності, глобалізація економіки, утвердження мережевих структур тощо). Показано, що трансформація потреб здійснюється під впливом виникнення нових інформаційно-мережевих благ, зокрема таких, як: інформаційні товари, програмне забезпечення, цифрові товари, онлайн-послуги та ін. Доведено формування нової моделі споживача, орієнтованої на задоволення потреб нематеріального виміру, що вимагає від агентів вищого рівня когнітивних здібностей та знань для здійснення вибору в умовах інформаційної насиченості. Визначено виклики інформаційно-мережевої економіки, зокрема феномен «інформаційної перенасиченості» та втоми, що стали критичними факторами, які впливають на ментальне здоров'я та продуктивність людини, посилюючи ризики для її психоемоційного стан й збереження когнітивної здатності прийняття рішень.

РОЛЬ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ У ФОРМУВАННІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ У СИСТЕМІ ОПЕРАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

О. В. Замазій, Р. Ф. Атаманюк, Е. М. Броварний — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У сучасних умовах трансформаційної економіки зростає значення антикризового управління як системного інструменту забезпечення стійкості та результативності діяльності підприємств. Особливої актуальності набуває проблематика формування та реалізації пріоритетів антикризового управління ефективністю в межах операційного менеджменту, оскільки саме операційна сфера найбільш чутливо реагує на внутрішні та зовнішні дестабілізуючі чинники. У статті доведено, що антикризове управління ефективністю не може розглядатися виключно як реактивний інструмент подолання кризових явищ, а повинно інтегруватися в операційний менеджмент через систему операційних пріоритетів, які визначають логіку прийняття управлінських рішень. Обґрунтовано, що до ключових пріоритетів антикризового управління ефективністю належать забезпечення операційної стійкості, підвищення процесної гнучкості, орієнтація на якість операційних процесів, оптимізація витрат та підтримка безперервності діяльності. Доведено, що реалізація зазначених пріоритетів створює основу для збереження та посилення конкурентоспроможності підприємств, оскільки дозволяє підтримувати стабільний рівень якості, швидко адаптувати операційні процеси до змін ринкового середовища та формувати стійкі конкурентні переваги навіть в умовах кризової нестабільності. Особливу увагу приділено аналізу функцій та факторів антикризового управління ефективністю в операційному менеджменті. Встановлено, що функціональний зміст антикризового управління трансформується під впливом зростання динамічності ринкового середовища, цифровізації операційних процесів та посилення вимог до якості управлінських рішень. Доведено, що ефективність антикризових програм значною мірою залежить від здатності операційної системи підприємства забезпечувати адаптивність, координацію та швидке переналаштування бізнес процесів. Наукова новизна дослідження полягає у формуванні авторського підходу до ідентифікації та систематизації пріоритетів антикризового управління ефективністю в системі операційного менеджменту з позицій стратегічної орієнтації та динамічного розвитку антикризових систем. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання при розробленні операційних стратегій, антикризових програм та механізмів підвищення ефективності діяльності підприємств в умовах нестабільності.

ВІДТВОРЮВАЛЬНІ «РОЗРИВИ» В СИСТЕМІ ЗЕРНОВИХ І ХЛІБНИХ РИНКІВ УКРАЇНИ: ДІАГНОСТИКА ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

О. О. Зеркіна — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті обґрунтовано теоретико-методичні засади ідентифікації та оцінювання відтворювальних «розривів» у системі вертикально суміжних зернових і хлібних ринків України. Актуальність дослідження зумовлена загостренням структурних дисбалансів в агропродовольчому секторі внаслідок повномасштабної збройної агресії, що проявляється в руйнуванні логістичної інфраструктури, блокаді експортних маршрутів, енергетичній кризі та мобілізації трудових ресурсів. Систематизовано теоретичні підходи до аналізу структурних дисбалансів: трансакційний, цінового диспаритету, розподілу доданої вартості, інституціональної асиметрії та резильєнтний. Запропоновано визначення відтворювальних «розривів» як структурних дисбалансів товарно-фінансових потоків між вертикально суміжними секторами, що виникають унаслідок нерівномірного розподілу доданої вартості та асиметрії ринкової влади. Розроблено інтегровану концептуальну модель класифікації «розривів» за функціональним, секторним та темпоральним вимірами. Обґрунтовано каскадну модель поширення дисбалансів між секторами ринкової системи. Здійснено оцінювання інтенсивності «розривів» на основі матричного підходу. Встановлено критичну вразливість хлібопекарського сектору (індекс 4,3 за п'ятибальною шкалою), зумовлену розривами доданої вартості, інституціональним та фінансовим. Обґрунтовано концептуальну модель селективного регулювання на основі трирівневої системи: оперативний рівень – реагування на поточні дисбаланси; тактичний – структурні перетворення; стратегічний – інституціональні трансформації та євроінтеграція. Сформовано дорожню карту імплементації з чотирма етапами: стабілізація, відновлення, модернізація, інтеграція на період 2025–2035 років. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання при формуванні політики регулювання агропродовольчих ринків та визначенні пріоритетів повоєнного відновлення України. Наукова новизна дослідження полягає в розробці інструментарію діагностики та подолання структурних дисбалансів у секторальному вимірі агропродовольчих ринків.

ДЕТЕРМІНАНТИ БЕЗРОБІТТЯ НА РЕГІОНАЛЬНИХ РИНКАХ ПРАЦІ УКРАЇНИ: ПАНЕЛЬНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ДИНАМІКИ ТА МІЖРЕГІОНАЛЬНИХ ВІДМІННОСТЕЙ

Л. М. Зомчак, М. І. Снігур — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено безробіття на регіональних ринках праці України за період 2002-2021 роки методами панельного моделювання, що особливо актуально в умовах значних регіональних диспропорцій та структурних змін під впливом зовнішніх шоків та війни. Розроблено панельну регресійну модель з фіксованими ефектами, де в якості результуючої змінної обрано кількість безробітних у відповідній області, а факторними змінними виступають середньомісячна заробітна плата, середньооблікова кількість штатних працівників та наявний дохід на одну особу в розрізі областей України, що дало змогу врахувати специфічні регіональні особливості та міжрегіональні відмінності. Специфікацію панельної моделі ринку праці України із фіксованими ефектами підтверджено за допомогою тестів Хаусмана та Вальда. Встановлено, що збільшення середньомісячної заробітної плати на одну тис. грн призводить до зменшення кількості безробітних на 2,4 тис. осіб. Виявлено позитивний вплив кількості штатних працівників та наявного доходу на рівень безробіття, що пояснюється трудовою міграцією, структурними змінами в економіці та впливом тіньового сектору. Коефіцієнт детермінації моделі становить 0,83, що свідчить про високу пояснювальну здатність моделі ринку праці України. Застосування моделі із фіксованими ефектами дає змогу контролювати неспостережувані, незмінні у часі індивідуальні характеристики, специфічні для кожної області України, такі як інституційні особливості ринку праці або географічне розташування, які могли впливати на рівень безробіття, що підвищило коректність кількісних оцінок. Опосередковані зв’язки та неінтуїтивні позитивні кореляції безробіття із середньообліковою кількістю штатних працівників та наявним доходом пояснюються складною динамікою українського ринку праці, зокрема впливом трудової міграції, професійно-кваліфікаційним дисбалансом, а також існуванням тіньової економіки та джерел недоходного характеру, які знижують стимули до офіційного працевлаштування. Результати дослідження підкреслюють складність взаємозв’язків на ринку праці України та необхідність комплексного підходу до його дослідження.

МАРКЕТИНГОВІ ТРАНСФОРМАЦІЇ В УПРАВЛІННІ ІННОВАЦІЙНО-ЕКОЛОГІЧНИМ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВ ТУРИЗМУ ТА ГОСТИННОСТІ У ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД

Т. В. Зубехіна, Ю. О. Шейко, А. Ю. Слуцький — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено трансформацію маркетингових підходів в управлінні інноваційно-екологічним розвитком туристичних і готельно-ресторанних підприємств України в умовах повоєнного відновлення. Актуальність дослідження зумовлена масштабними втратами туристичної та готельно-ресторанної індустрії внаслідок війни, необхідністю відбудови сервісної інфраструктури та формування нових моделей управління, орієнтованих на сталий розвиток, безпеку, енергоефективність і соціальну відповідальність бізнесу. Методологічну основу дослідження становлять методи аналізу та синтезу, узагальнення, системного та структурно-функціонального підходів, а також порівняльний аналіз результатів національних і міжнародних досліджень споживчої поведінки у сфері сталого туризму. У статті проаналізовано сучасні тенденції поведінки туристів і гостей, акцентуючи на зростанні значущості сталості, безпеки, прозорості та соціальної відповідальності підприємств. Узагальнено результати національних та міжнародних досліджень щодо попиту на екологічно відповідальні послуги, післявоєнні втрати галузі та пріоритети повоєнної відбудови. Визначено, що екологічні інновації трансформуються з операційних практик у стратегічний чинник формування конкурентних переваг і лояльності споживачів. Обґрунтовано доцільність застосування моделі 7P у контексті сталого туризму та гостинності як інструменту системної інтеграції екологічних і соціальних цінностей у маркетингову діяльність на рівнях країни, регіону та окремого підприємства. Запропоновано концептуальну модель взаємозв’язку «екоінновації → ціннісна пропозиція → поведінкові реакції споживача», яка пояснює механізми впливу інноваційно-екологічних рішень на формування споживчого вибору, лояльності, повторних візитів і довіри до бренду. Результати дослідження мають практичне значення для розробки маркетингових стратегій та управлінської політики розвитку підприємств туристичної та готельно-ресторанної індустрії в Україні в умовах післявоєнної відбудови та відповідно до євроінтеграційних вимог.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ

Т. А. Клочко — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У роботі обґрунтовано необхідність трансформації організаційно-економічного регулювання аграрного сектору України від моделі «виживання» до стратегії «інноваційного прориву». Визначено, що сталий розвиток галузі має ґрунтуватися на балансі економічного, екологічного та соціального аспектів. Економічна ефективність розглядається через призму розширеного відтворення та прибутковості, екологічна - через перехід до відновлювальних ресурсів і мінімізацію антропогенного навантаження, а соціальна - через підвищення якості життя сільського населення та стабілізацію демографічних процесів. Авторський механізм регулювання базується на поєднанні адміністративних та економічних методів. Організаційний блок охоплює інституційне забезпечення, захист прав власності на землю та активний аграрний протекціонізм. Економічний блок включає пряме бюджетне фінансування (дотації на одиницю продукції/площі), гнучку кредитно-фінансову політику (зокрема програму «5-7-9%») та податкові важелі для стимулювання «зелених» технологій. У роботі проведено компаративний аналіз вітчизняної моделі та Спільної аграрної політики (CAP) ЄС, що дозволило виявити вектори адаптації українського законодавства до європейських стандартів. Запропоновано конкретні заходи щодо вдосконалення державного регулювання: впровадження «зеленого сертифіката» для еко-орієнтованих господарств, створення Державного фонду гарантування аграрних кредитів, цифровізація дорадництва через платформу «Agro-Innovation» та заснування «Аграрного торгового дому» для підтримки експорту продукції з високою доданою вартістю. Прогнозується, що реалізація зазначених кроків забезпечить зростання частки переробки в експорті на 15–20%, зниження енергомісткості виробництва на 10–12% та зміцнення продовольчої безпеки держави в умовах глобальної конкуренції. Наукова новизна дослідження полягає у формуванні цілісного механізму організаційно-економічного регулювання аграрного сектору, орієнтованого на довгострокову конкурентоспроможність та інтеграцію у європейський економічний простір. Практична значущість отриманих результатів полягає у можливості їх використання органами державної влади та місцевого самоврядування при розробленні програм розвитку агропромислового комплексу та сільських територій.

АГЕНТНИЙ ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ МАРКЕТИНГОВОГО ТЕХНІЧНОГО БОРГУ В УМОВАХ ГІПЕРПЕРСОНАЛІЗАЦІЇ

С.В. Ковальчук, З.О. Тягунова, В.В. Ходак — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексне дослідження проблематики маркетингового технічного боргу (Marketing Technical Debt – MTD) як головного системного бар’єра на шляху впровадження стратегій гіперперсоналізації у сучасному цифровому маркетингу. Актуальність теми обумовлена переосмисленням маркетингової парадигми ба її зміною від статичного сегментування у напрямі динамічного управління клієнтським досвідом у реальному часі, що вимагає від підприємств високої технологічної адаптивності. Метою роботи є теоретичне обґрунтування та формування концептуальної моделі використання агентського штучного інтелекту (Agentic AI) та архітектури мультиагентних систем (MAS) як стратегічного інструменту реструктуризації маркетингового технічного боргу. У роботі проведено критичний компаративний аналіз генеративного (GenAI) та агентського штучного інтелекту. Доведено, що генеративний штучний інтелект, як реактивна технологія, не вирішує архітектурних проблем «організаційного гальмування» (organizational drag), натомість агентські системи, завдяки своїй автономності, проактивності та здатності до планування, здатні автоматизувати складні робочі процеси. Наукова новизна дослідження полягає у розробці архітектурної моделі мультиагентної системи для маркетингу, яка базується на принципах «когнітивної модульності». Запропонована модель включає спеціалізованих агентів (збирання даних, прийняття рішень, виконання), об’єднаних центральним оркестратором, що дозволяє інкапсулювати складність застарілих систем без необхідності повної заміни інфраструктури. Вперше описано механізм «Integration as Intent» («Інтеграція як намір»), який демонструє здатність агентів автономно створювати API-конектори, аналізуючи технічну документацію в реальному часі (на прикладі Membrane Agent). Практична цінність роботи полягає у визначенні економічних ефектів впровадження агентних систем, зокрема скорочення часу виходу на ринок (Time-to-Market), зниження витрат на залучення клієнтів (CAC) до 50% та підвищення коефіцієнта конверсії. Окреслено перехід до моделі «Агентної комерції» (Agentic Commerce), де взаємодія відбувається у форматі Agent-to-Agent (A2A), та запропоновано введення «агентів-аудиторів» для нівелювання етичних ризиків. Зроблено висновок, що інтеграція агентського штучного інтелекту є необхідною умовою трансформації маркетингового технічного боргу з операційного тягаря на керований актив.

СУТНІСТЬ І СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ПРОСУВАННЯ ПОСЛУГ МАРКЕТИНГОВИХ АГЕНЦІЙ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНА РОЛЬ МАРКЕТИНГОВИХ КОМУНІКАЦІЙ

О. С. Костюк, Н. Я. Сапотніцька, З. І. Солодуха — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті визначено сутність і сучасні тенденції розвитку системи просування послуг маркетингових агенцій та функціональну роль маркетингових комунікацій. Встановлено, що цифрова трансформація кардинально змінює способи взаємодії компаній з клієнтами на сучасних ринках. Специфічні характеристики послуг, такі як нематеріальність, неможливість зберігання та варіативність якості, зумовлюють необхідність застосування особливих підходів до побудови комунікаційних систем. Посилення конкурентної боротьби на ринку маркетингових послуг спонукає агенції трансформувати свої комунікаційні стратегії від фрагментованих багатоканальних моделей до інтегрованих омніканальних підходів. Розглянуто теоретико-методологічні аспекти управління просуванням послуг в умовах цифровізації, розкрито сутність та специфіку просування послуг маркетингових агенцій, систематизовано інструменти маркетингових комунікацій, обґрунтовано еволюцію від традиційних до омніканальних підходів. Теоретична частина дослідження показала, що просування послуг має принципову специфіку через невідчутність, одночасність виробництва та споживання, мінливість якості послуг. Система просування функціонує як багаторівнева структура зі стратегічним, тактичним та операційним рівнями. Сформовано функції маркетингових комунікацій, встановлено, що вони виконують інформативну, переконуючу та нагадувальну функції залежно від етапу життєвого циклу послуги. Обґрунтовано еволюцію організації маркетингових комунікацій в маркетингових агенціях від одноканальних до омніканальних підходів. Виділено п'ять ключових тенденцій, які визначають вектор розвитку маркетингових агенцій. Практична значущість дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів для формування ефективних комунікаційних стратегій маркетингових агенцій та адаптації інструментів просування до умов цифрового середовища. Подальші дослідження доцільно спрямувати на оцінювання ефективності омніканальних моделей. Впровадження підвищує конкурентоспроможність агенцій.

ВІЙСЬКОВА ЛОГІСТИКА ТА ЛОГІСТИКА БУДІВНИЦТВА ОБ’ЄКТІВ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ: ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ПІДХІД

О. В. Котляревський — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено актуальним питанням розвитку військової логістики в Україні, процесам її динамічного розширення та включення в коло інтересів напряму логістики будівництва об’єктів спеціального призначення. У ній розглянуто інтеграцію військової логістики та логістики будівництва, обґрунтовано її критичну важливість для підвищення обороноздатності держави, оскільки вона дозволяє створити єдину ефективну систему для функціонування армії та оперативного відновлення інфраструктури. Доведено, що ефективне логістичне забезпечення дозволяє отримувати переваги на полі бою, підтримувати логістичний потенціал та раціонально використовувати ресурси. Визначено, що військова логістика – це складна система, яка інтегрує транспортну, будівельну, складську та інформаційну логістику. Зазначено, що модель логістичного забезпечення Збройних Сил України базується на адаптивному перенесенні досвіду НАТО, що включає технічну інтеграцію шляхом впровадження стандартизованого програмного забезпечення, централізацію управління, інтеграцію цивільної інфраструктури та стандартизацію будівництва військових об'єктів. Зазначається, що значна кількість українських логістичних компаній активно співпрацює з військовим сектором. Визначено, що військова логістика в Україні ускладнюється одночасним та швидким розвитком військового сектору економіки та нарощуванням Збройних Сил, які підкріплюються масованими поставками озброєння та логістичного забезпечення з боку європейських партнерів, що активізує інтеграційні процеси та гармонізацію стандартів. Також виокремлено ключові процеси, положення щодо комплексу знань військової логістики, які потребують вивчення та дослідження. Обґрунтовано доцільність використання новітніх технологій, зокрема Інтернету речей (IoT), штучного інтелекту (ШІ) та аналітики великих даних для прогнозування потреб та оптимізації маршрутів. Обґрунтовано бачення стрімкого розширення системи знань військової логістики за рахунок будівельної логістики та її самостійного напрямку – логістики об’єктів спеціального призначення. Доведено, що захист національної інфраструктури перед обличчям загроз є пріоритетним завданням, яке має бути комплексним та включати як активний, так і пасивний захист. Така співпраця сприяє зміцненню обороноздатності та ефективній взаємодії з міжнародними партнерами.

ФІНАНСОВА ІНКЛЮЗІЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ-ПІДПРИЄМЦІВ В УКРАЇНІ: СТАН ТА НАПРЯМИ РОЗВИТКУ

І. О. Кошелєв, О. Д. Рожко — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті представлено комплексний аналіз фінансової інклюзії фізичних осіб – підприємців (ФОП) в Україні в умовах повномасштабної війни та економічної нестабільності. На основі актуальних наукових досліджень, статистичних даних і результатів опитувань визначено основні бар’єри доступу до банківського та альтернативного фінансування, оцінено ефективність державних і цифрових фінансових інструментів, а також сформульовано практичні рекомендації щодо підвищення рівня залученості підприємців до фінансової системи. Фізичні особи – підприємці, як ключовий сегмент малого бізнесу в Україні, і надалі стикаються з обмеженим доступом до фінансових ресурсів через високі процентні ставки, жорсткі вимоги до забезпечення, складні процедурні механізми та низький рівень фінансової грамотності. Війна поглибила їхню фінансову вразливість, водночас створивши нові можливості для фінансової інклюзії завдяки державній підтримці та розвитку цифрових інструментів. Метою дослідження є аналіз сучасного стану фінансової інклюзії фізичних осіб – підприємців в Україні, ідентифікація ключових перешкод доступу до фінансування, оцінка ефективності наявних фінансових інструментів та розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо розширення доступу до фінансових ресурсів. У дослідженні застосовано контент-аналіз наукових джерел, опитувань і офіційних звітів, методи аналізу вторинних даних, кейс-стаді, а також елементи експертної оцінки. Для підвищення надійності отриманих результатів використано перехресну перевірку даних з кількох джерел. Результати дослідження свідчать про високий попит на фінансові ресурси серед фізичних осіб – підприємців за одночасно низького рівня фактичного доступу до них. Державна програма кредитування «5–7–9 %» стала основним інструментом фінансування малого бізнесу в умовах війни. Хоча цифровізація банківських послуг та розширення грантових програм сприяли зниженню окремих бар’єрів, такі проблеми, як висока вартість фінансування, вимоги до забезпечення та обмежена поінформованість підприємців, залишаються актуальними. Підвищення рівня фінансової інклюзії фізичних осіб – підприємців потребує комплексного підходу, що передбачає вдосконалення державної політики, розвиток гнучких банківських продуктів, спрощення процедур, розширення цифрових фінансових сервісів та підвищення фінансової грамотності підприємців. Реалізація цих заходів є критично важливою для ефективного післявоєнного відновлення та сталого економічного зростання України.

СТРАТЕГІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОЗДАТНІСТЮ У ЗЕД ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

А. С. Крупський — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

Досліджено значення розробки механізму управління конкурентоздатністю підприємства в контексті підвищення ефективності фінансово-господарської та зовнішньоекономічної діяльності. Доведено необхідність формування та реалізації конкурентної стратегії промислового підприємства в напрямі розширення зовнішніх ринків збуту та формування нових конкурентних переваг. Проаналізовано підходи до визначення стратегічного управління конкурентоздатністю підприємства та аспекти впливу на його результативність. Визначено проблематичні аспекти в управлінні конкурентоздатністю у зовнішньоекономічній діяльності промислових підприємств та основні проблеми у забезпеченні та підвищенні конкурентоздатності продукції. Цілеспрямуванням більшості промислових підприємств є формування та реалізація відповідних стратегій розвитку, зокрема і стратегії підвищення конкурентоздатності на зовнішньому та внутрішньому ринках збуту продукції. Охарактеризовано стратегічні чинники, які впливають на результативність системи управління конкурентноздатністю у зовнішньоекономічній діяльності вітчизняних промислових підприємств. Розглянуто підходи до обрання вдалих стратегічних напрямів розвитку фінансово-господарської діяльності, зокрема в напрямі підвищення конкурентоздатності у зовнішньоекономічні діяльності промислових підприємств. Деталізовано етапи розробки стратегії підвищення конкурентоздатності у зовнішньоекономічній діяльності підприємства, які ґрунтуються на визначенні цілеспрямування, напрямів формування конкурентних переваг, стратегічних векторів конкурентного розвитку, поглибленому оцінюванні параметрів діяльності та внутрішніх і зовнішніх чинників впливу. Cтратегічні аспекти вдалого управління конкурентоздатністю у зовнішньоекономічній діяльності промислових підприємств повинні ґрунтуватись на удосконаленні стратегічного менеджменту із використанням новітніх методів, підходів та інструментарію. Обґрунтовано взаємозв'язок стратегії підвищення конкурентоздатності у зовнішньоекономічній діяльності підприємства та його стратегічних орієнтирів загальної стратегії розвитку.

СИСТЕМАТИЗАЦІЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ МІЖНАРОДНИХ ІНВЕСТИЦІЙ НА ЗАСАДАХ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Є. В. Кудрицький — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено систематизацію та класифікацію сучасних наукових підходів до економічного аналізу міжнародних інвестицій із урахуванням потенціалу технологій штучного інтелекту. Обґрунтовано доцільність інтеграції інтелектуальних систем у процеси оцінювання та прогнозування інвестиційної активності в умовах глобалізації, цифровізації економіки та зростання невизначеності фінансових ринків. Запропонована структура дозволяє систематизувати наявний методичний арсенал за рівнем автоматизації, аналітичної глибини й адаптивності моделей до складних динамічних процесів. Проведено порівняльну оцінку ефективності окремих груп методів за критеріями точності прогнозування, швидкості оброблення даних і стабільності результатів за умов мінливості зовнішнього середовища. Показано, що використання технологій машинного навчання, глибинних нейронних мереж та алгоритмів оптимізації підвищує достовірність прогнозів, розширює можливості виявлення прихованих закономірностей та знижує ризики суб’єктивності аналітичних висновків. Наголошено, що поєднання традиційних економетричних методів із ШІ–алгоритмами формує новий тип аналітичного мислення, орієнтований на оброблення великих даних і побудову адаптивних прогнозних моделей. Зазначено, що розроблена класифікація може використовуватися як методична основа для створення інтелектуальних систем підтримки прийняття рішень у сфері міжнародного бізнесу та державного регулювання інвестиційних потоків. Практичне значення отриманих результатів полягає у формуванні науково обґрунтованої бази для вдосконалення механізмів державної політики у сфері міжнародного інвестування, підвищення конкурентоспроможності національної економіки та розвитку цифрових інфраструктур управління інвестиційними потоками. Додатково обґрунтовано потенціал використання гібридних моделей як інструменту для оперативної оцінки глобальних фінансових тенденцій, що має особливе значення в умовах високої волатильності світового ринку. Отримані результати створюють передумови для подальшої розробки прикладних рішень у сфері інтелектуальної аналітики міжнародних інвестицій.

РОЛЬ ЦИФРОВІЗАЦІЇ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СТАЛОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ БУДІВНИЦТВОМ: КРИТИЧНИЙ ОГЛЯД

В. В. Кулібаба — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

Будівельна діяльність є багатофакторною системою, яка поєднує високий рівень капіталомісткості, тривалі терміни виконання проектів, значну кількість невизначеностей та ризиків, а також необхідність узгодження великої кількості міждисциплінарних завдань у рамках єдиного проектного циклу. Успішне виконання проектів вимагає синхронізації всіх елементів управлінського процесу з метою забезпечення виконання ключових обмежень – термінів, кошторису та якості виконання робіт. Водночас галузь характеризується низькою ефективністю з погляду сталого розвитку: інтенсивне споживання енергетичних та матеріальних ресурсів, значний обсяг відходів виробництва, а також висока питома енергоємність у порівнянні з іншими секторами економіки. На сучасному етапі цифровізація виробничих та управлінських процесів виступає одним із найефективніших інструментів трансформації будівельної галузі, здатним поєднувати підвищення економічної ефективності з покращенням екологічних показників. Зокрема, раціоналізація енерговитрат у цифровому середовищі безпосередньо впливає як на зниження операційних витрат, так і на скорочення екологічного сліду. Проте емпіричний досвід свідчить: фрагментарне впровадження цифрових рішень, яке ґрунтується на технічному підході без стратегічного бачення, як правило, не забезпечує системних змін. Тому ключовим завданням стає перехід від тактики «окремих ініціатив» до формування комплексної корпоративної стратегії цифрової трансформації, що передбачає інтегроване управління змінами на всіх рівнях організації. У дослідженні обґрунтовано тезу про подвійний ефект цифровізації – економічний та екологічний – як основу для формування сталого конкурентного переваги будівельних підприємств. Визначено ключові передумови та умови реалізації цифрового переходу, систематизовано структурні компоненти стратегії цифрової трансформації (візія, мета, механізми реалізації, критерії оцінювання), а також проаналізовано основні підходи до її розроблення («зверху-вниз», «знизу-вгору», гібридний). Як науковий результат запропоновано концептуальну модель оцінювання зрілості цифрових ініціатив на рівні підприємства, призначену для підтримки прийняття управлінських рішень у сфері цифрової модернізації будівельних компаній.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕКВАЙРИНГУ В МАЛОМУ БІЗНЕСІ: ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНИЙ ПІДХІД

Н. М. Левченко — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено ефективність впровадження еквайрингу в діяльності суб’єктів малого бізнесу з позицій бухгалтерського обліку та аналітичного забезпечення управлінських рішень. Проаналізовано сучасні тенденції цифровізації платіжної інфраструктури, зростання ролі безготівкових розрахунків і зміни споживчих платіжних уподобань, що зумовлює актуальність використання еквайрингових послуг для підвищення доступності товарів і послуг, оптимізації фінансових потоків та забезпечення конкурентоспроможності малого бізнесу. Досліджено нормативно-правове поле з регулювання еквайрингу та встановлено, що воно не містить окремих спеціалізованих положень, які б комплексно регламентували порядок обліку операцій з еквайрингу саме у суб’єктів малого підприємництва. Як наслідок, малі підприємства вимушені керуватися роз’ясненнями контролюючих органів та власними професійними судженнями, що підвищує ризик допущення помилок з відображення витрат з еквайрингу та правильності визначення фінансового результату діяльності. Окрему увагу приділено структурі витрат з еквайринг-послуг, яка включає комісії банку-еквайра, інтерчейндж-збори платіжних систем, процесингові платежі, витрати на оренду або амортизацію POS-терміналів, інтеграційні витрати для онлайн-платежів, ліцензійні та сертифікаційні платежі, витрати на навчання персоналу та забезпечення кібербезпеки. Наголошено, що багаторівнева структура витрат потребує систематичного обліку та аналітичного контролю, що дозволяє підвищити достовірність фінансової звітності та забезпечити прозорість управлінської інформації. Обгрунтовано необхідність аналітичного підходу для оцінки ефективності еквайрингових систем, що надасть змогу прогнозувати приріст виручки, оцінювати вплив на середній чек, визначати рентабельність каналів продажу та оптимізувати витрати на платіжне обслуговування. Підкреслено, що систематизація обліку та аналітики витрат по еквайрингу здатна забезпечити прозорість розрахункових операцій, ефективність управління ресурсами та прийняття обґрунтованих стратегічних рішень з розвитку малого бізнесу.

ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ЯК МЕХАНІЗМУ ЗАХИСТУ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ КРАЇНИ

В. Г. М’ячин — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено проблему оцінювання економічної безпеки промислових підприємств у контексті забезпечення стійкості соціально-економічних систем країни. Актуальність теми обумовлена зростанням впливу зовнішніх та внутрішніх загроз, структурними змінами економіки, воєнними ризиками та нестабільністю ринкового середовища, яке підвищує вразливість промислової галузі як базового сектору національної економіки. Обґрунтовано, що порушення економічної безпеки окремих промислових підприємств трансформується у галузеві та макроекономічні ризики, ускладнюючи захист соціально-економічних систем і знижуючи ефективність економічної політики держави. Метою статті є розробка та обґрунтування моделі оцінювання економічної безпеки промислових підприємств як соціально-економічної складової національної економіки на основі інтеграції фінансово-економічних показників, ризикових характеристик і методів нечіткої логіки. У процесі дослідження узагальнено наукові підходи до оцінювання економічної безпеки підприємств, проаналізовано їх методичні обмеження та доведено доцільність використання адаптивних інструментів оцінки в умовах невизначеності та неповноти інформації. Наукові результати статті полягають у формуванні структурно-логічної моделі оцінки економічної безпеки промислових підприємств, яка поєднує класичні та адаптивні методичні підходи, забезпечує урахування взаємовпливу показників і дозволяє формувати інтегральний показник рівня економічної безпеки з використанням апарату нечіткої логіки. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні можливості використання нечітко-логічного моделювання для оцінювання економічної безпеки промислових підприємств як інструменту підвищення стійкості соціально-економічних систем. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання запропонованої моделі для підтримки управлінських рішень на рівні підприємств і галузей, своєчасної ідентифікації ризикових зон, підвищення економічної стійкості промислових підприємств та формування заходів із забезпечення стабільності соціально-економічних систем в умовах підвищеної турбулентності економічного середовища.

УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВ НА ОСНОВІ ТАКТИЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Ю. Б. Малиновська, В. І. Климко, Ю. І. Сидорчук, Р. І. Пігур — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено особливості управління економічним розвитком підприємств на основі використання тактичних інструментів в умовах євроінтеграції та посилення зовнішніх і внутрішніх трансформаційних процесів. Обґрунтовано, що поглиблення інтеграції України до європейського економічного простору зумовлює необхідність адаптації системи управління підприємствами до регуляторних вимог Європейського Союзу, підвищених стандартів якості, екологічної та соціальної відповідальності, а також до зростання конкурентного тиску та інституційних змін. Розкрито вплив ключових євроінтеграційних чинників, зокрема гармонізації законодавства, лібералізації ринків, доступу до європейських фінансових ресурсів і технологій, на процеси управління економічним розвитком підприємств. Визначено роль тактичних інструментів управління у забезпеченні адаптивності підприємств, підвищенні їх економічної стійкості, конкурентоспроможності та здатності оперативно реагувати на зміни зовнішнього середовища. Систематизовано тактичні інструменти управління економічним розвитком підприємств, зокрема інструменти фінансового планування, управління витратами, ризиками, інвестиційною та інноваційною діяльністю, кадровим потенціалом і бізнес-процесами. Обґрунтовано напрями підвищення ефективності використання тактичних інструментів, що передбачають їх адаптацію до європейських стандартів управління, інтеграцію в систему економічної безпеки підприємства, посилення інформаційно-аналітичного забезпечення та підвищення гнучкості управлінських рішень. Акцентовано увагу на необхідності поєднання тактичних інструментів із стратегічними цілями розвитку підприємств в умовах євроінтеграції. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання при формуванні та коригуванні управлінських рішень щодо забезпечення сталого економічного розвитку підприємств у процесі інтеграції до європейського економічного простору. Отримані висновки можуть слугувати теоретичною та методичною основою для подальших наукових досліджень у сфері управління економічним розвитком підприємств.

ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ INDUSTRY 4.0/ INDUSTRY 5.0

Ю. В. Малиновський, В. Й. Лесик, В. Ю. Битяк, І. В. Шило — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено особливості інноваційного розвитку підприємств в умовах глибинної трансформації економіки під впливом цифровізації, глобалізаційних викликів та переходу до індустріальних парадигм Industry 4.0 та Industry 5.0. Обґрунтовано, що сучасна інноваційна траєкторія розвитку підприємств формується на основі синергії передових цифрових технологій, автоматизації, штучного інтелекту, інтернету речей із принципами людиноцентричності, стійкості та соціальної відповідальності. Узагальнено ключові ознаки Industry 4.0, зокрема орієнтацію на кіберфізичні системи, великі дані, смарт-виробництво та інтеграцію ланцюгів створення вартості, а також визначено концептуальні положення Industry 5.0, що передбачають гармонізацію взаємодії людини й технологій, посилення ролі креативності, етичності та екологічної відповідальності бізнесу. Розкрито вплив зазначених концепцій на трансформацію бізнес-моделей, інноваційних процесів, організаційних структур та механізмів створення доданої вартості, зокрема через розвиток цифрових платформ, мережевої взаємодії та інноваційних екосистем. Проаналізовано основні проблеми та бар’єри інноваційного розвитку підприємств, серед яких виділено технологічні обмеження, дефіцит інвестицій, кадрові виклики, низький рівень цифрових компетентностей, організаційний опір змінам, а також етичні та правові ризики використання цифрових технологій. Обґрунтовано стратегічні напрями інноваційного розвитку підприємств, що базуються на інтеграції Industry 4.0 та Industry 5.0, розвитку людського капіталу, використанні платформенних рішень, партнерських мереж та забезпеченні стійкого й інклюзивного розвитку в довгостроковій перспективі. Акцентовано увагу на необхідності формування адаптивних систем управління інноваціями, здатних оперативно реагувати на технологічні та соціально-економічні зміни зовнішнього середовища. Отримані результати можуть бути використані у практиці стратегічного управління підприємствами та при розробленні державної політики стимулювання інноваційного, стійкого й людиноцентричного розвитку економіки.

ВПЛИВ ДИСБАЛАНСІВ СОЦІАЛЬНОГО, ПОЛІТИЧНОГО ТА ЕКОНОМІЧНОГО ФАКТОРІВ ІНСТИТУЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА НА РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВ ТВАРИННИЦТВА В УКРАЇНІ

М. В. Місюк, Я. А. Сушарник — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається вплив дисбалансів соціальних, політичних та економічних факторів інституційного середовища на розвиток підприємств тваринництва в Україні, зокрема на зміну поголів'я тварин і виробництво продукції тваринництва в умовах економічної нестабільності та війни. Для оцінки взаємозв'язків між різними аспектами інституційного середовища та динамікою галузі застосовано методи кореляційно-регресійного аналізу. Дослідження показує, що соціальні фактори, зокрема рівень життя сільського населення, традиції, соціальна відповідальність фермерів, доступ до новітніх технологій та інфраструктури, мають найбільший безпосередній вплив на продуктивність і стабільність тваринництва. Ці фактори сприяють збереженню поголів'я, покращенню умов для відтворення тварин і підвищенню їх виживаності, що особливо важливо в умовах економічної кризи та воєнних дій. Політичні фактори, такі як державна підтримка, регуляторне середовище, податкові пільги та програми підтримки фермерських господарств, мають значний потенціал для розвитку галузі. Однак їхній вплив обмежується через бюрократичні бар'єри та складність інтеграції малих господарств у державні програми. Водночас економічні чинники, зокрема доступ до фінансових ресурсів, інвестицій і технологій, забезпечують основу для довгострокового розвитку підприємств тваринництва. Проте нерівномірний розвиток регіонів, різна доступність фінансування та високі витрати, зокрема під час кризових ситуацій, обмежують ефективність використання економічних ресурсів. Кореляційно-регресійний аналіз показує, що соціальний фактор має найбільший статистично значущий зв'язок із змінами в галузі, включаючи динаміку поголів'я та виробництва продукції. Політичні фактори також відіграють роль, але їхній вплив є менш вираженим. Економічні фактори створюють базу для стабільного розвитку, сприяючи модернізації та оптимізації виробничих процесів. Стаття підкреслює необхідність комплексного підходу до розвитку тваринництва в Україні, в якому соціальні, політичні та економічні фактори взаємодіють та підтримують один одного. Такий підхід дозволяє забезпечити стабільність і розвиток галузі навіть у складних умовах, зокрема під час економічної кризи чи війни. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення державних політик, спрямованих на підтримку підприємств тваринництва та забезпечення продовольчої безпеки країни.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ДІАГНОСТИКИ СТАНУ ОСНОВНИХ ФАКТОРІВ ТА ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛИХ ТА СЕРЕДНІХ ПІДПРИЄМСТВ

О. М. Панасюк, К. В. Таранюк — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті представлено методичні підходи до діагностики основних факторів та показників діяльності малих та середніх підприємств (МСП), включаючи фінансові, виробничі, ринкові, інноваційні, організаційні та кадрові аспекти. Детально проаналізовано ключові фінансові показники, такі як ліквідність, платоспроможність та рентабельність, які є основою для оцінки фінансової стійкості підприємства. Крім того, значно увага приділяється показникам оцінки ефективності використання виробничих потужностей та ресурсів, зокрема, рівню використання трудових та матеріальних ресурсів, які є критично важливими для досягнення ресурсоефективності. Також відзначимо ключові показники моніторингу ринкових позицій та конкурентного середовища, які допомагають оцінити становище підприємства та оцінити його конкурентні переваги та слабкі сторони ринку. Оцінка інноваційної активності, зокрема через показники впровадження нових технологій та створення нових продуктів, визначена як важливий фактор забезпечення довгострокової конкурентоспроможності підприємства. У статті також зосереджено увагу на оцінці організаційної структури та кадрового потенціалу підприємства, що включає аналіз ефективності управлінських процесів, кваліфікації персоналу та системи мотивації. Для комплексної оцінки діяльності підприємства пропонується використання інтегрованих моделей, таких як SWOT-аналіз, PESTLE-аналіз та збалансована система показників, які дозволяють систематизувати внутрішні та зовнішні фактори, що впливають на діяльність підприємства. У статті наголошується на важливості комплексного підходу до діагностики діяльності МСП, що дозволяє провести всебічну оцінку їх функціонування та розробити ефективні стратегії розвитку. Крім того, наголошується на необхідності використання сучасних цифрових технологій, таких як потужний та штучний інтелект, для забезпечення реального моніторингу та адаптації підприємств до змінного бізнес-середовища. Пропонований методичний інструментарій створює підґрунтя для підвищення обґрунтованості управлінських рішень, своєчасного виявлення ризиків та формування адаптивних стратегій розвитку МСП в умовах нестабільного та трансформованого економічного середовища.

РОЛЬ І МІСЦЕ МАСШТАБУВАННЯ В СИСТЕМІ СТРАТЕГІЧНИХ АЛЬТЕРНАТИВ РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАЦІЇ

О. В. Прохоренко, О. О. Волков — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті обґрунтовано роль і місце масштабування в системі стратегічних альтернатив розвитку організації та подолано поширене ототожнення масштабування зі звичайною стратегією зростання. Метою дослідження є зіставлення підходів стратегічного менеджменту до виокремлення стратегічних альтернатив із сучасними визначеннями та ознаками масштабування. Для досягнення мети застосовано порівняльний аналіз концепцій стратегічних альтернатив, логічне узагальнення, систематизацію характеристик масштабування та концептуальне моделювання взаємозв’язків між стратегічними альтернативами і організаційними формами масштабування. Авторський внесок полягає у визначенні масштабування як операційно-стратегічної мети, що може реалізовуватися через різні стратегічні напрями та потребує керованих організаційних змін. На цій основі розроблено модель сумісності масштабування зі стратегічними альтернативами, і визначено характер та інтенсивність масштабування для кожної з них. Сформовано порівняльну таблицю, яка узгоджує характеристики стратегічних альтернатив із ключовими ознаками масштабування, і запропоновано узгодження стратегічних альтернатив з організаційними формами здійснення масштабування, релевантними для бізнесу сфери інформаційних технологій, включно з горизонтальними, вертикальними, модульними та гнучкими підходами, а також із використанням франчайзингу, ліцензування та корпоративних альянсів. Наукова новизна полягає у визначенні поняття масштабування бізнесу в рамках кожної з стратегічних альтернатив збільшення розмірів бізнесу зі збереженням ефективності та якості, що вимагає підготовки, планування й трансформації структури, процесів і ресурсів. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання запропонованих моделей як інструментів стратегічної діагностики та планування розвитку організації за різних альтернатив, та дозволяє визначати організаційні форми, що підтримують реалізацію обраного стратегічного напряму. Основні висновки зводяться до того, що масштабування найбільш узгоджується зі стратегіями зростання, насамперед з інтеграційними та концентраційними рішеннями; може супроводжувати спеціалізацію і диверсифікацію; натомість за інерційного розвитку та скорочення масштабування підвищує ризики втрати керованості й ефективності. Ефективність масштабування визначається здатністю організації цілеспрямовано переосмислювати операційну модель і забезпечувати узгодженість стратегічних рішень з організаційними змінами.

ВПЛИВ IНТЕГРOВAНИХ МAРКЕТИНГOВИХ КOМУНIКAЦIЙ НA СПOЖИВAЧIВ ТOВAРIВ ПIДПРИЄМСТВ ХAРЧOВOЇ ПРOМИСЛOВOСТI

Н. П. Скригун, В. М. Пoпoвич, І. А. Бойко — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено вплив інтегрованих маркетингових комунікацій (ІМК) на споживачів продукції підприємств харчової промисловості та визначено ефективні інструменти й канали комунікації, що сприяють формуванню лояльності, підвищенню впізнаваності бренду та стимулюванню повторних покупок. В умовах високої конкуренції, динамічних змін споживчих уподобань і зростання ролі емоційного компонента у процесі прийняття рішень підприємства харчової промисловості потребують цілісного підходу до управління комунікаціями з аудиторією. Підкреслено, що ефективність ІМК визначається не лише вибором інструментів, а й рівнем їх інтеграції та узгодженості. Реклама формує впізнаваність бренду, прямий маркетинг і CRM-програми забезпечують персоналізовану взаємодію, соціальні мережі та контент-маркетинг створюють емоційний зв’язок, а PR і подієві заходи формують позитивну репутацію підприємства. Упаковка, POS-комунікації та промо-акції впливають на вибір продукту у точці продажу, тоді як партнерства й ребрендинг розширюють охоплення та зміцнюють позиції бренду на ринку. Проведено порівняльний аналіз моделей побудови ІМК. На основі виявлених недоліків запропоновано циклічну модель ІМК, яка включає аналіз ринку та цільової аудиторії, формування стратегічних і тактичних цілей, розроблення ключових повідомлень, інтеграцію каналів і інструментів, створення цілісного споживчого досвіду, оцінювання ефективності та коригування стратегії. Така модель забезпечує адаптацію маркетингової політики до змін ринку, створює синергію каналів і підсилює довгострокову лояльність споживачів. Особливу увагу приділено емоційним аспектам комунікацій, оскільки у харчовій сфері рішення про купівлю часто базуються на почуттях – асоціаціях із родинністю, турботою чи святковим настроєм. Використання соціальних мереж, інтерактивного контенту, відео-рецептів та співпраці з фуд-блогерами дозволяє брендам створювати емоційний простір навколо продукції та посилювати прихильність аудиторії. Доведено, що комплексне застосування ІМК у харчовій промисловості забезпечує не лише інформування споживачів і стимулювання збуту, а й формування позитивного іміджу бренду, розвиток емоційного взаємозв’язку з аудиторією та адаптацію маркетингової стратегії до зовнішніх змін. Результати дослідження можуть бути використані для розроблення інтегрованих маркетингових кампаній, підвищення ефективності комунікацій і зміцнення конкурентоспроможності підприємств харчової галузі.

ТИПОЛОГІЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

В. О. Терлецька — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті наведено актуальність інноваційного типу розвитку національної економіки, що притаманна передовим країнам світу. Представлено типи інноваційних організацій та наведено їх особливості та характеристику. Встановлено, що економічне зростання національної економіки формується завдяки поєднанню екстенсивних та інтенсивних факторів. Наведено фактори екстенсивного та інтенсивного типів. Виявлено, що інноваційний розвиток національної економіки може бути забезпечений завдяки суб’єктам венчурного підприємництва, які являють собою як окремих суб’єктів господарювання, так і сукупність суб’єктів. Визначено, що інноваційне підприємство є основним суб’єкт многогранної підприємницької інноваційної діяльності. Економічний розвиток національної економіки може бути забезпечений завдяки піднесенню високотехнологічних та конкурентоспроможних видів економічної діяльності та безпосередньо інноваційних технологій, застосування яких у господарську діяльність створює синергетичний ефект. Підвищення інноваційної активності підприємств національного господарства є однією з важливих передумов сталого розвитку. Базою інноваційної економіки є людський капітал та грошові кошти, що акумулюють венчурні структури. Інноваційний розвиток економіки передбачає не лише застосування нових та модернізованих продуктів/послуг, технологій, методів та моделей, що сприяють зростанню конкурентоспроможності, а й передбачає соціальний та екологічний розвиток. Інноваційний розвиток формує систематичні зміни та сприяє переходу на новий рівень, застосовуючи сучасні досягнення науки та техніки, а саме: створення унікальних продуктів/послуг сприяє підвищенню конкурентоспроможності; нові технології підвищують продуктивність праці; нововведення сприяють формуванню нових професій та робочих місць; інновації забезпечують зростання обсягів виробництва та експорту; новинки покращують якість життя населення, вирішують соціальні проблеми та забезпечують людські потреби; впровадження енергоощадних технологій вирішує екологічні питання. Саме тому інноваційний розвиток економіки має таке важливе значення, а венчурні структури забезпечують такий розвиток.

ІСТОРІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ БУДІВНИЦТВА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ

А. М. Ткаченко, І. В. Чернова — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено історичну еволюцію організації будівництва як важливого чинника, що вплинув на формування теорії управління. Здійснено комплексний аналіз будівельних практик різних історичних епох — від античності до сучасності — з метою виявлення ключових організаційних елементів, які згодом стали основою для управлінських концепцій. Встановлено, що ще у стародавніх цивілізаціях застосовувалися форми планування, координації та контролю, які мають спільні риси з сучасними управлінськими функціями. Акцентовано увагу на ролі середньовічних цехових структур, інженерного управління доби індустріалізації та появи системного підходу до організації будівельних процесів у ХХ столітті. Продемонстровано, що становлення теорії управління відбувалося під прямим впливом еволюції будівельної діяльності, яка потребувала високої точності, відповідальності та багаторівневої координації учасників. Здійснено дослідження історії організації будівництва як важливого чинника становлення та розвитку сучасної теорії управління. На основі ретроспективного аналізу будівельних практик від найдавніших цивілізацій до сучасності виявлено, що основні управлінські функції — планування, координація, контроль, мотивація й розподіл праці — формувалися як відповідь на практичні потреби реалізації масштабних архітектурних проєктів. Історичні приклади свідчать, що організаційні моделі будівництва випереджали інші галузі за складністю й багаторівневістю управлінських структур. Проаналізовано ключові етапи еволюції управління в будівельній сфері: від античних підходів, що ґрунтувалися на ієрархії та колективній відповідальності, до системних методів доби індустріалізації, які впровадили стандартизацію, нормування, професіоналізацію управлінських функцій. Значну увагу приділено внеску класичних теоретиків управління, зокрема А. Файоля, чия концепція адміністративного управління знайшла практичне втілення у будівельних проєктах ХХ століття. Обгрунтовано, що глибоке розуміння історичного досвіду організації будівництва є важливою умовою для формування ефективних управлінських стратегій у динамічному середовищі ХХІ століття.

УПРАВЛІННЯ ЗМІНАМИ ТА МАСШТАБУВАННЯ ЦИФРОВИХ ІННОВАЦІЙ У ТРАНСФОРМАЦІЇ ТОРГОВЕЛЬНОГО БІЗНЕСУ

А. О. Черняєва, І. О. Радченко — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено управління змінами як ключовий чинник забезпечення масштабування цифрових інновацій у процесі трансформації торговельного бізнесу в умовах динамічного ринкового середовища та зростаючої цифрової конкуренції. Актуальність дослідження зумовлена тим, що впровадження цифрових рішень у торговельних підприємствах часто обмежується рівнем пілотних проєктів і не призводить до системних трансформацій через відсутність цілісного підходу до управління організаційними змінами. Метою статті є наукове обґрунтування ролі управління змінами у забезпеченні ефективного масштабування цифрових інновацій та інтеграції їх у стратегічну систему управління торговельним бізнесом. У межах дослідження використано системний підхід, методи аналізу та узагальнення, порівняльний аналіз, а також інструменти структуризації управлінських процесів цифрової трансформації. У статті розкрито сутність управління змінами в умовах цифровізації, охарактеризовано основні типи цифрових інновацій та визначено їхній потенціал масштабування залежно від рівня інтеграції у бізнес-процеси та управлінську модель підприємства. Особливу увагу приділено галузевій специфіці торговельного бізнесу, що проявляється у клієнтоорієнтованості, багатоканальності взаємодії, високій динамічності попиту та залежності результатів цифрових інновацій від поведінкових чинників персоналу і споживачів. Проаналізовано основні управлінські бар’єри масштабування цифрових інновацій, серед яких фрагментарність управлінських рішень, опір змінам, недостатній рівень цифрових компетенцій та складність міжфункціональної координації. Узагальнення міжнародного досвіду дозволило виявити універсальний характер ролі управління змінами у цифровій трансформації торговельного бізнесу незалежно від регіональних моделей розвитку. Наукова новизна дослідження полягає у систематизації взаємозв’язку між управлінням змінами та масштабуванням цифрових інновацій у торговельному бізнесі як єдиного трансформаційного процесу. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання висновків і рекомендацій для формування стратегій цифрової трансформації торговельних підприємств, спрямованих на досягнення стійких конкурентних переваг та підвищення ефективності управління в довгостроковій перспективі.

МЕТОДОЛОГІЯ ДІАГНОСТИКИ ТА СТРАТЕГІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ УПРАВЛІННЯ ПОДОЛАННЯМ КРИЗОВИХ ЯВИЩ НА ПІДПРИЄМСТВІ

О.А. Шульга — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

Метою статті є наукове обґрунтування методології комплексної діагностики кризових явищ на підприємстві, а також формування стратегічного інструментарію їх нейтралізації. Авторський внесок у вирішення досліджуваної наукової проблеми полягає у систематизації методологічних підходів до діагностики кризи як інструменту випереджального менеджменту, що дозволяє трансформувати розрізнені фінансові показники у стратегічні орієнтири для прийняття рішень. У роботі деталізовано механізми ідентифікації симптомів економічної дестабілізації через призму системного, ситуаційного та процесного підходів, що забезпечує комплексне розуміння онтологічної життєздатності бізнес-системи. Наукова новизна одержаних результатів полягає в удосконаленні методики формування інтегрального показника оцінки кризового стану, який, на відміну від існуючих підходів, базується на багатофакторному аналізі взаємозв’язків ліквідності, рентабельності та ділової активності, дозволяючи нівелювати суперечливість одиничних індикаторів. Дістала подальшого розвитку концепція «3DC управління» у контексті антикризової діяльності, де обґрунтовано залежність вибору стратегії – від санації до реінжинірингу – не лише від ступеня загрози банкрутства, а й від наявного ресурсного потенціалу та стратегічних можливостей адаптації до змін зовнішнього середовища. Практичне значення результатів дослідження полягає у розробці прикладної дорожньої карти впровадження антикризового інструментарію, яка включає систему раннього попередження та адаптивні логістичні стратегії. Останні спрямовані на реконфігурацію потокових процесів та впровадження ризико-орієнтованих моделей постачання, що є критично важливим для відновлення платоспроможності підприємства в умовах розриву традиційних господарських зв’язків. Доведено, що ефективна діагностика є фундаментальною передумовою успішного стратегічного вибору в умовах кризи. Обґрунтовано, що превентивне управління, засноване на автоматизації антикризових рішень та цифровізації діагностичних процедур, дозволяє мінімізувати вплив людського фактора та забезпечити максимальну швидкість управлінського реагування. Сформовані рекомендації створюють методичну базу для керівників підприємств щодо забезпечення стратегічної стійкості та переходу від стану виживання до фази відновлювального зростання.

СОЦІАЛЬНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЯК РІЗНОВИД СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ:ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ МЕЖІ ТА МОЖЛИВОСТІ

О. Д. Щербань — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

Дана стаття присвячена вирішенню актуальної теоретико-прикладної проблеми, що виникає в процесі трансформації соціальної сфери України, – необхідності чіткого концептуального розмежування категорій «соціальне управління» та «соціальний менеджмент». У контексті глибоких реформ, таких як децентралізація, євроінтеграція та побудова громадянського суспільства, розпливчастість цих понять у науковому та експертному дискурсі призводить до стратегічної невизначеності та методологічної плутанини на практиці. Метою дослідження є системний аналіз сутнісних ознак, цілей, інструментів та суб’єктно-об’єктних відносин, властивих кожному з понять, та побудова на цій основі інтегративної моделі, що визначає місце соціального менеджменту як операційної підсистеми в рамках стратегічної системи соціального управління. Методологія базується на критичному огляді сучасних українських наукових публікацій, аналізі даних державної статистики (Держстат України, звіти Міністерства соціальної політики) та оцінних звітів міжнародних програм співробітництва. Основна теза статті полягає в тому, що «соціальне управління»(відповідає парадигмі «governance») являє собою метасистему, яка формує стратегічні орієнтири, нормативно-правове поле та інституційне середовище для багатосторонньої взаємодії публічної влади, бізнесу та громадського сектору. На противагу цьому, «соціальний менеджмент» визначається як його прикладна, технологічна гілка, зосереджена на операційному виконанні конкретних завдань. Він відповідає на питання «як?», використовуючи інструменти проектного менеджменту, управління на основі результатів, теорії змін та оцінки соціального впливу для ефективного досягнення вимірюваних результатів. Наочну ілюстрацію цього розділення надає приклад з політики інклюзії: розробка національної стратегії – це рівень управління (governance), тоді як реалізація місцевого проєкту з тренування та працевлаштування осіб з інвалідністю – це рівень менеджменту. Дослідження доводить наявність синергетичного зв’язку між обома рівнями. Ефективне соціальне управління створює необхідні умови (стабільне фінансування, чіткі правила) для успішної роботи соціальних менеджерів. У свою чергу, емпіричні дані, зібрані в результаті менеджерської діяльності, стають основою для корекції та вдосконалення стратегій управління. У висновках стаття акцентує, що для успіху соціальних реформ в Україні критично важливо паралельно розвивати обидва напрями: формувати сучасні, відкриті та мережеві інститути соціального управління та нарощувати професійний потенціал у сфері соціального менеджменту серед державних службовців, керівників територіальних громад та лідерів громадських організацій. Саме такий двосторонній підхід дозволить трансформувати стратегічні документи в конкретні, орієнтовані на людину результати та забезпечити оптимальне використання обмежених ресурсів.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ВІДНОВЛЮВАЛЬНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ

Ю. М. Литвинюк — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено концептуальні підходи до формування системи управління на підприємствах відновлюваної енергетики, підкреслюючи, що цей сектор є стратегічно важливим для забезпечення енергетичної безпеки, сталого розвитку економіки та інтеграції України до європейського енергетичного простору. Розглянуто теоретичні засади формування системи управління як відкритої динамічної сукупності взаємопов’язаних суб’єктів, об’єктів, функцій, методів і інформаційних потоків, яка забезпечує досягнення цілей підприємства в умовах нестабільного зовнішнього середовища. Визначено структурні елементи системи управління, до яких належать суб’єкт і об’єкт управління, управлінські функції, методи, моделі та інформаційне забезпечення, взаємодія яких здійснюється через механізм зворотного зв’язку та коригування діяльності підприємства відповідно до результатів функціонування. Показано, що цифрові технології, автоматизовані системи моніторингу та аналітичні платформи істотно змінюють характер управлінських процесів, переводячи їх у проактивний формат та підвищуючи точність управлінських рішень. Виокремлено основні чинники впливу на систему управління підприємствами відновлюваної енергетики, серед яких регуляторне середовище, технологічний розвиток, ринкова кон’юнктура, кліматичні умови та цифрова трансформація. Запропоновано концептуальну модель системи управління підприємством відновлюваної енергетики, яка інтегрує стратегічне планування, управління активами, ризиками та інформаційними потоками і забезпечує підвищення ефективності та конкурентоспроможності підприємств. Реалізація запропонованих підходів дозволяє сформувати гнучку управлінську архітектуру, здатну адаптуватися до змін зовнішнього середовища та забезпечувати довгострокову стійкість підприємств відновлюваної енергетики у національній економіці.

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ РИЗИКОСТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВ У ВОЄННИЙ ПЕРІОД ТА АНТИКРИЗОВОМУ УПРАВЛІННІ

Ю. Ф. Гудзь, В. М. Бабій — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розроблено та обґрунтовано методику розрахунку показників ризикостійкості підприємств в умовах воєнного стану та антикризового управління як інструменту забезпечення їх безперервності діяльності, фінансової стабільності та адаптивності до зовнішніх шоків. Доведено, що в умовах воєнної агресії, високої невизначеності, порушення логістичних ланцюгів, втрати активів і ринків збуту ключового значення набуває формування комплексної системи кількісного оцінювання рівня ризикостійкості підприємства. У дослідженні уточнено сутність поняття «ризикостійкість підприємства» як інтегральної характеристики його здатності ідентифікувати, нейтралізувати та компенсувати вплив внутрішніх і зовнішніх ризиків із мінімальними втратами для стратегічного розвитку. Запропоновано структурно-логічну модель оцінювання ризикостійкості, що базується на поєднанні фінансових, операційних, інвестиційних та управлінських індикаторів. Особливий акцент зроблено на методиці розрахунку системи показників ризикостійкості, яка передбачає: формування переліку релевантних ризик-факторів; групування показників за блоками (фінансова стійкість, ліквідність, ділова активність, рентабельність, диверсифікація, кадрова та логістична стійкість); нормування показників; визначення вагових коефіцієнтів; розрахунок інтегрального індексу ризикостійкості на основі адитивної або мультиплікативної моделі. Методика передбачає використання коефіцієнтів автономії, покриття, маневреності капіталу, операційного левериджу, коефіцієнтів диверсифікації постачальників і каналів збуту, рівня резервування ресурсів, показників цифрової адаптивності та швидкості управлінського реагування. Обґрунтовано доцільність застосування бальної шкали оцінювання та сценарного аналізу для визначення граничних значень показників у кризових умовах. Запропоновано алгоритм інтерпретації інтегрального індексу ризикостійкості з виділенням зон критичного, нестійкого, задовільного та високого рівня стійкості. Доведено, що впровадження запропонованої методики в систему антикризового управління забезпечує своєчасну діагностику загроз, підвищує обґрунтованість управлінських рішень та сприяє формуванню адаптивної моделі розвитку підприємства в умовах воєнного стану. Отримані результати можуть бути використані в практиці стратегічного та фінансового менеджменту, а також у подальших наукових дослідженнях проблем забезпечення економічної стійкості підприємств.