Трансформаційна економіка

КАДРОВИЙ КОНТРОЛІНГ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ СУДНОРЕМОНТНИХ ПІДПРИЄМСТВ

А. Є. Аванесьян — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню кадрового контролінгу як сучасного інструменту управління персоналом на судноремонтних підприємствах, зокрема на прикладі Іллічівського судноремонтного заводу (ІСРЗ). У роботі обґрунтовано актуальність впровадження кадрового контролінгу в умовах зростаючої конкуренції, технологічних змін та економічної нестабільності, що створюють виклики для ефективного управління людськими ресурсами. Основна мета дослідження полягає у визначенні ролі кадрового контролінгу в підвищенні продуктивності праці, оптимізації кадрових процесів та забезпеченні адаптації підприємств до змін зовнішнього середовища. Методологія дослідження базується на системному підході, аналізі наукової літератури, галузевих практик та емпіричних даних. Розглянуто ключові теоретичні засади кадрового контролінгу, його функції (інформаційна, планова, керуюча, контрольно-аналітична) та їх значення для формування стратегічної кадрової політики. Особливу увагу приділено проблемам, з якими стикаються судноремонтні підприємства, зокрема відтоку кваліфікованих кадрів, недостатній системності в оцінці ефективності персоналу та обмеженому використанню цифрових технологій у кадровому менеджменті. Запропоновано авторську модель кадрового контролінгу, яка включає механізми планування, моніторингу, аналізу та коригування кадрових процесів. Дослідження підкреслює, що кадровий контролінг сприяє зниженню ризиків, пов’язаних із плинністю кадрів, невідповідністю кваліфікації працівників та неефективним розподілом трудових ресурсів. У статті наведено приклади практичного застосування кадрового контролінгу, зокрема через автоматизовані системи обліку, внутрішні соціологічні опитування та оцінку якості праці на основі чітких критеріїв. Висновки дослідження вказують на необхідність переходу від традиційних адміністративних методів управління персоналом до комплексного підходу, орієнтованого на оцінку ефективності та стратегічне планування. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробкою прикладних моделей кадрового контролінгу, адаптованих до організаційно-економічних умов судноремонтних підприємств, із використанням цифрових інструментів.

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА РИНКУ СТРАХОВИХ ПОСЛУГ

С. В. Бровко — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

Статтю присвячено дослідженню особливостей впливу активного впровадження можливостей цифрових технологій в сучасний ринок страхових послуг. Висвітлено застосування інноваційних можливостей, штучного інтелекту та цифрових технологій в страховій галузі країни. Виявлено та проаналізовано чинники, які сприяють застосуванню інновацій у страховій діяльності компаній. Розглянуто погляди вчених, щодо важливості та необхідності впровадження інноваційних технологій та інноваційних продуктів в діяльність компаній. Та наголошують що дане впровадження відкриває безліч можливостей та підвищує ефективність страхової діяльності. Схарактеризовано основні види інновацій в сучасній страховій сфері, а саме: «Технологічні інновації»; «Продуктові інновації»; «Процесні інновації»; «Маркетингові інновації». Окреслено їх основні можливості та перспективи впровадження в діяльність страхової компанії. Визначено сучасні тенденції та перспективи інноваційного розвитку страхової діяльності. Охарактеризовано новітні технології, що вже впроваджуються розвиненими та конкурентними страховими компаніями у своїй діяльності, а саме: штучний інтелект, андеррайтин, чат-боти, автоматизація виплат, блокчейн-смартконтракти, омніканальна стратегія продажів. Визначено основні інструменти оцінки ефективності використання інноваційних технологій у страховому ринку для визначення прибутковості, ефективності, такі як: ROI (Return on Investment) – повернення на інвестиції; IRR (Internal Rate of Return) – внутрішня норма прибутковості; NPV (Net Present Value) – чиста приведена вартість; Payback Period – період окупності; Combined Ratio – комбінований коефіцієнт. Наведено основні формули для визначення прибутковість, чиста приведена вартість та період окупності. Розкрито недоліки та можливості всіх перелічених методів. Окреслено доцільність впровадження інноваційних технологій страхову сферу. Визначено, що впровадження будь-якого нового продукту в передбачає проведення великої кількості дослідження про прорахунків. Проаналізовано переваги та перспективи використання інноваційних та цифрових продуктів в страховій галузі.

ІНТЕГРАЦІЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В МАРКЕТИНГОВІ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВ ГОТЕЛЬНОЇ ІНДУСТРІЇ

О. М. Вовчанська, Л. О. Іванова, А. О. Шамов — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

Дослідження присвячене аналізу розвитку готельної індустрії в умовах активного впровадження сучасних технологій, що забезпечують конкурентоспроможність і підвищують ефективність маркетингових стратегій. Метою роботи є встановлення впливу інноваційних технологій, таких як VR (віртуальна реальність), AR (доповнена реальність), голосовий пошук, чат-боти, штучний інтелект (AI), Metaverse на маркетингові стратегії готельних підприємств, визначення їхньої ролі у формуванні конкурентних переваг, оптимізації операційних процесів та покращанні клієнтського досвіду. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному аналізі синергічного поєднання традиційних маркетингових підходів з передовими технологічними рішеннями. Вперше обгрунтовано значення VR та AR для підвищення довіри гостей до процесу бронювання, створення ефекту присутності та стимулювання емоційної взаємодії клієнтів з брендом. Доведено, що АІ-чат-боти істотно змінюють моделі комунікації у готельному бізнесі, знижуючи навантаження на персонал та забезпечуючи високий рівень персоналізації послуг. Визначено перспективи використання Metaverse для інтеграції фізичного та цифрового простору у готельній сфері, що сприяє підвищенню впізнаваності бренду та розширенню споживчої аудиторії. Отримані результати мають значну практичну цінність для готельного бізнесу позаяк сприяють розробці ефективних стратегій інтеграції новітніх технологій у маркетингові процеси. Впровадження голосового пошуку дозволяє спростити доступ клієнтів до інформації та оптимізувати процес бронювання. Використання АІ-інструментів, таких як ChatGPT, відкриває можливості для створення якісного персоналізованого контенту, що підвищує ефективність комунікації через соціальні платформи, електрону пошту та блоги. Доведено, що автоматизовані системи та роботизовані технології не лише оптимізують операційні витрати, а й сприяють підвищенню стабільності та якості обслуговування гостей. У роботі здійснено комплексний аналіз взаємодії традиційних та інноваційних маркетингових стратегій у готельній індустрії, що дозволило розробити модель синергічного поєднання класичних та технологічних підходів у маркетинговому менеджменті. Авторами здійснено систематизацію сучасних технологічних рішень та оцінено їхній потенціал для довгострокового розвитку готельного бізнесу. Запропоновано концепцію інтеграції VR, AR, AI, Metaverse у маркетингові процеси, що дозволяє забезпечити високий рівень персоналізації послуг, підвищити конкурентоспроможність підприємств та створити унікальний клієнтський досвід.

КЕРІВНИЦТВО ДЛЯ МЕНЕДЖЕРА З ЕФЕКТИВНОГО МОНІТОРИНГУ ТА КОНТРОЛЮ В КОНТЕКСТІ УПРАВЛІННЯ ПРОЄКТАМИ

Д. С. Волох, О. В. Гривківська — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

Метою дослідження є систематизація та оцінка найбільш ефективних практик моніторингу та контролю, які використовуються менеджерами в ІТ-аутсорсингових компаніях, з акцентом на методи, спрямовані на підвищення прозорості, сприяння співпраці та зниження ризиків. Особливу увагу приділено практикам, які часто недооцінюються, але мають значний вплив, зокрема систематичному веденню нотаток та ретельному документуванню зустрічей. Використовуючи комплексний методологічний підхід, дослідження поєднує ґрунтовний аналіз літератури, детальне вивчення кейсів ІТ-аутсорсингових компаній і широку синтезу найкращих практик, поширених у галузі. Особливий акцент зроблено на практичному застосуванні Agile-методологій, включаючи інструменти Scrum, діаграми спаду (burndown charts), відстеження швидкості (velocity tracking) та ітеративні зворотні зв’язки, у поєднанні з публічними та структурованими нотатками. У статті показано, що хоча традиційні інструменти моніторингу, такі як фреймворки Scrum та методології відстеження проєктів, мають високу цінність для покращення контролю над проєктом, їхній справжній потенціал розкривається лише за умови доповнення прозорою, структурованою та загальнодоступною документацією. Це особливо важливо для віддалених і розподілених команд, де критично необхідні чіткі канали комунікації та механізми відповідальності. Структуроване ведення нотаток виступає ключовим інструментом координації та управління ризиками, формуючи надійний запис рішень, розподілу завдань, відстеження прогресу та контрольних точок відповідальності. Результати дослідження надають прикладні рекомендації та практичні орієнтири для ІТ-менеджерів, спрямовані на суттєве підвищення ефективності контролю та моніторингу. Підвищення ясності в процесах прийняття рішень, зростання прозорості у відстеженні завдань, покращення ідентифікації та мінімізації ризиків, а також зміцнення загальної стійкості й адаптивності організації виділяються як прямі результати, яких можна досягти завдяки систематичному документуванню. Крім того, дослідження підкреслює помітні прогалини в існуючій управлінській літературі щодо стратегічної ролі документації зустрічей, натякаючи, що така практика може забезпечити додаткові переваги в умовах сучасного ІТ-середовища.

ПАРАДИГМА ФІНАНСОВОЇ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ В АНТИКРИЗОВОМУ УПРАВЛІННІ СУБ’ЄКТАМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Н. М. Давиденко, М. С. Заяць — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті розглядаються актуальні аспекти формування парадигми фінансової реструктуризації в системі антикризового управління суб'єктів господарювання в умовах воєнного стану та майбутнього післявоєнного відновлення. У статті висвітлено комплексний вплив збройної агресії росії на українські підприємства, які опинилися в умовах фінансової нестабільності, втрати матеріальних активів, скорочення внутрішнього попиту та ускладненого доступу до ресурсів. Автори зазначають, що в таких умовах фінансова реструктуризація має набути нового значення – не лише як оперативний стабілізаційний інструмент, а й як довгострокова стратегія трансформації системи управління, спрямована на підвищення ефективності використання внутрішнього потенціалу підприємства. Обґрунтовується нагальна потреба трансформації існуючих підходів до реструктуризації з фрагментарних і реактивних до системно-інтегрованих, які охоплюють усі аспекти функціонування підприємства. Автори наголошують на важливості інтеграції реструктуризаційних заходів у загальну концепцію антикризового управління, враховуючи обмеженість ресурсів, зростання боргового навантаження, необхідність підтримки інвестиційної привабливості та довіри до економіки. Запропоновано нову парадигму фінансової реструктуризації, яка має ґрунтуватися на управлінні потенціалом підприємства, ураховуючи його життєвий цикл, стратегічні цілі, внутрішню ресурсну базу та динаміку зовнішнього середовища. Значну увагу приділено аналізу моделей життєвого циклу підприємств за Л. Е. Грейнером та І. Адізесом, що дозволяє виявити типові кризові точки розвитку організацій, у яких впровадження реструктуризаційних заходів є найбільш ефективним. Стаття також вказує на потребу переосмислення інтелектуального та організаційного капіталу як ключових факторів підвищення гнучкості підприємств у постіндустріальному суспільстві. У висновках статті підкреслено, що фінансова реструктуризація має розглядатись як невід’ємний компонент стратегічного антикризового потенціалу підприємства, що сприяє зниженню боргового навантаження, стабілізації фінансової ситуації та підвищенню конкурентоспроможності. Обґрунтовано доцільність впровадження реструктуризаційних заходів відповідно до фаз життєвого циклу підприємства для забезпечення його адаптивності та економічної життєздатності. Реструктуризація має стати не лише засобом подолання кризи, а й інструментом проактивної трансформації бізнесу в післявоєнний період.

СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ СФЕРИ ПОСЛУГ

О. В. Данилюк, Є. М. Забурмеха, О. В. Замазій — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті розглядається стратегічне управління як ключовий інструмент забезпечення ефективного функціонування підприємств сфери послуг в умовах глибоких трансформацій соціально-економічного середовища. Зазначено, що на сучасному етапі розвитку національної економіки сфера послуг відіграє дедалі вагомішу роль, підкреслено, що навіть за умов повномасштабної війни в Україні спостерігається зростання частки сервісного сектору, що свідчить про його стійкість, гнучкість та стратегічне значення для держави. Актуальність теми зумовлена необхідністю перегляду підходів до управління підприємствами сфери послуг з урахуванням глобалізаційних викликів. Здійснено огляд наукових джерел, в яких розглядаються проблеми управління підприємствами послуг, проаналізовано динаміку розвитку сервісного сектору в Україні, окреслено основні тенденції, ризики й потенційні точки зростання. Особливу увагу приділено аналізу типових помилок, пов’язаних із нестачею стратегічного підходу: ігнорування змін у зовнішньому середовищі, орієнтація виключно на внутрішні ресурси, недооцінка цифрових трансформацій і низький рівень гнучкості. Окреслено недоліки впровадження стратегічного управління, серед яких  високі вимоги до ресурсного забезпечення, необхідність структурної перебудови організації, складність прогнозування ринкових змін, а також можливість стратегічних помилок, які можуть мати критичні наслідки для підприємства. У межах дослідження визначено пріоритетні стратегічні напрями розвитку сфери послуг в Україні: цифровізація сервісів, розвиток людського капіталу, активізація сервісного експорту, стимулювання інновацій, підтримка малого та середнього підприємництва, дерегуляція, інституційна підтримка і забезпечення регіонального балансу. У підсумку автор доходить висновку, що стратегічне управління в сучасних умовах повинно поєднувати довгострокове бачення розвитку з адаптивністю до мінливого середовища, що передбачає не лише чітке планування, але й готовність до оперативного реагування на зміни. Ефективне стратегічне управління стає необхідною умовою забезпечення сталого розвитку підприємств сфери послуг, підвищення їх інноваційності, конкурентоспроможності та внеску в національну економіку загалом.

ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ЗА КОНЦЕПЦІЄЮ ЗАГАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ (TQM)

С. Д. Джерелейко — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті розглянуто теоретико-методичні засади оцінки інвестиційної привабливості підприємств із врахуванням концепції загального управління якістю (TQM), що ґрунтується на принципах орієнтації на споживача, лідерство, залучення персоналу, процесного підходу та постійного поліпшення. Обґрунтовано необхідність інтеграції нефінансових критеріїв, таких як управлінська зрілість, корпоративна культура, якість бізнес-процесів та інноваційна спроможність, у систему сучасного інвестиційного аналізу. Зазначено, що традиційна орієнтація виключно на фінансові показники не забезпечує повноти оцінки потенціалу підприємства для довгострокового розвитку. У межах дослідження запропоновано модель інтегральної оцінки інвестиційної привабливості, яка включає як кількісні, так і якісні параметри, засновані на принципах TQM. Такий підхід дозволяє сформувати більш об’єктивну та комплексну оцінку конкурентоспроможності підприємства в умовах турбулентного та динамічного ринкового середовища, з урахуванням вимог сталого розвитку та цифрової трансформації бізнесу. Водночас проведено аналіз потенціалу адаптації принципів TQM для оптимізації систем управління, що забезпечує оперативне реагування на змінні ринкові умови та сприяє впровадженню інноваційних рішень. Дослідження базується на методології мультифакторного аналізу, який враховує синергетичний ефект від інтеграції фінансових та нефінансових критеріїв, що дозволяє виявити як внутрішні, так і зовнішні чинники, що впливають на інвестиційну привабливість підприємства. Окрім того, результати дослідження містять практичні рекомендації щодо впровадження системи постійного моніторингу якості операційних процесів, що сприяє підвищенню гнучкості організаційної структури та забезпечує умови для стійкого розвитку в умовах глобальної конкуренції. Таким чином, інтеграція концепції TQM у систему інвестиційного аналізу відкриває нові можливості для вдосконалення стратегічного управління підприємством, сприяючи підвищенню його конкурентоспроможності та стійкості на ринку.

РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В СИСТЕМІ СТРАТЕГУВАННЯ ПІСЛЯВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Л. М. Ємельяненко, В. В. Пантасенко — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті представлені результати дослідження ролі людського капіталу в повоєнній трансформації України у контексті економічного стратегування відновлення та післявоєнного розвитку. Представлено підґрунтя формування теоретико-методологічних засад та практичних рекомендацій щодо розвитку людського капіталу як ключового стратегічного ресурсу в процесі стратегування післявоєнної відбудови України. Авторами здійснено аналіз сучасних підходів та ідентифіковано індикативний інструментарій до оцінювання стану та трендів розвитку людського капіталу. Узагальнено наслідки повномасштабного вторгнення у вигляді завданої шкоди та потреб у відновленні та відбудові. Запропоновано системний підхід до стратегування післявоєнної відбудови України. Обґрунтовано концепт економічного стратегування повоєнного відновлення з урахуванням демографічних втрат, потреб вимушено переміщених осіб та біженців, зміни структури ринку праці та необхідності репатріації. Поєднано кількісні оцінки економічних і соціальних втрат з аналізом якісних характеристик людського капіталу та можливостей адаптації інструментів стратегічного управління розвитком людського капіталу до українських реалій. Узагальнено демографічні й трудові процеси, що формують нові виклики для системи освіти, охорони здоров’я та професійного навчання. У дослідженні наводиться детальна класифікація факторів, що визначають ефективність стратегічних ініціатив відновлення людського капіталу. Надано рекомендації щодо модернізації національної системи освіти й охорони здоров’я, розвитку механізмів дистанційного навчання, поліпшення соціальної інфраструктури для внутрішньо переміщених осіб та ветеранів, а також щодо формування державних і міжурядових програм репатріації, інформаційно-консультаційної підтримки та стимулів до повернення громадян, які були вимушені покинути країну. Окремо обґрунтована роль міжнародних ініціатив (Skills Alliance, Ukraine Facility, проєкти ПРООН), направлених на розбудову системи професійної підготовки та перекваліфікації. Авторами розроблена структурована модель системи стратегування післявоєнної відбудови України з акцентом на людський розвиток. Впровадження результатів дослідження у дорожню карту відбудови та національну політику розвитку людського капіталу сприятиме прискоренню соціально-економічного відновлення країни, зміцненню соціальної згуртованості та підвищенню рівня добробуту населення в умовах післявоєнної трансформації.

СТРУКТУРУВАННЯ ФІНАНСОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

В. О. Ковальчук — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті здійснено всебічне системне дослідження фінансового потенціалу регіонів України як одного з основоположних чинників формування ефективної системи регіонального розвитку в умовах сучасних соціально-економічних трансформацій. Обґрунтовано роль фінансового потенціалу у забезпеченні сталого зростання територій у контексті глибокої децентралізації, інтенсифікації глобалізаційних процесів, зростаючої міжрегіональної конкуренції та нагальної потреби у повоєнному економічному відновленні. Особливу увагу приділено уточненню категоріального змісту поняття «фінансовий потенціал регіону», яке трактується як динамічна, багаторівнева та інтегрована система фінансових ресурсів і механізмів їх використання, що формуються як з внутрішніх, так і з зовнішніх джерел. Зазначено тісний взаємозв’язок між рівнем розвитку фінансового потенціалу та інституційною спроможністю органів місцевого самоврядування до стратегічного планування й ефективного управління. У роботі виокремлено та охарактеризовано ключові структурні компоненти фінансового потенціалу регіону: бюджетний, податковий, інвестиційний, ощадний, банківський, зовнішній і управлінський. Обґрунтовано необхідність поєднання макроекономічного та мезоекономічного підходів до структурування фінансового потенціалу, що забезпечує багатовимірний аналітичний інструментарій для оцінки та порівняння регіонів. Розроблено індикативну модель оцінки фінансового потенціалу на основі системи релевантних кількісних показників, які нормуються та агрегуються у вигляді інтегрального індексу. Такий підхід дає змогу здійснювати міжрегіональні порівняння, ідентифікувати вразливі компоненти фінансової системи, визначати напрями посилення фінансової самодостатності та формувати обґрунтовану регіональну політику в умовах ресурсних обмежень. Практична цінність дослідження полягає у можливості застосування запропонованої моделі для стратегічного планування розвитку регіонів, удосконалення механізмів міжбюджетного регулювання, оцінки ефективності використання ресурсів, стимулювання інвестиційної активності та впровадження адресної підтримки територій із недостатнім рівнем фінансової спроможності. Представлені у статті результати мають прикладне значення для органів місцевого самоврядування, державної влади та наукової спільноти.

МЕРЕЖЕВА ЕКОНОМІКА ТА СТІЙКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК: ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ТА МОЖЛИВОСТІ

Т. В. Кулініч, О. Б. Стернюк — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

Сучасна економіка переходить до мережевого характеру функціонування, що проявляється через активне використання цифрових платформ, розширення зв’язків між бізнесами, інтеграцію бізнес-процесів у глобальні ланцюги створення вартості, розвиток різноманітних об’єднань і посилення співпраці між регіонами. Відтак, метою статті є вивчення особливостей функціонування мережевої економіки та її впливу на стійкий регіональний розвиток через призму взаємозв’язків та можливостей. У межах дослідження звернено увагу на те, що мережева модель економіки залишається відкритою до глобальних економічних процесів і міжнародної співпраці. Це дає підстави розглядати її як форму економічних відносин з високим рівнем взаємопов’язаності між бізнесом, споживачами, урядовими структурами та іншими учасниками ринку. Звернено увагу, що основними характеристиками та факторами, які визначають розвиток мережевої економіки, є цифровізація, мережація, глобалізація, децентралізація та спільне використання ресурсів. Доведено, що цифровізація — це активне використання онлайн-платформ, хмарних технологій, блокчейну та великих даних, що оптимізує основні бізнес-процеси. Констатовано, що мережація — це розширення горизонтальних і вертикальних зв’язків між економічними суб’єктами, що підвищує їхню гнучкість і сприяє швидкій адаптації до змін. Звернено увагу, що глобалізація — це інтеграція локальних ринків у міжнародні ланцюги створення вартості, що забезпечує швидкий обмін ресурсами, знаннями та інноваціями. Констатовано, що децентралізація — це зменшення впливу традиційних ієрархічних структур у бізнесі завдяки розвитку саморегульованих мереж. Доведено, що спільне використання ресурсів — це поширення економіки спільного доступу, що базується на цифрових платформах (Uber, Airbnb, BlaBlaCar тощо). За результатами дослідження акцентовано увагу на тому, що мережева економіка є ключовим напрямом трансформації сучасного господарювання, забезпечуючи ефективну взаємодію економічних агентів, інтеграцію інноваційних технологій та підвищення адаптивності регіональних економічних систем до викликів глобального середовища.

УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОРТФЕЛЕМ БАНКУ ТА ВПЛИВ НА ЙОГО ФОРМУВАННЯ СУБ`ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ МАЛОГО І СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ

П. Д. Нагорний, О.М. Горбатюк — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

Управління кредитним портфелем є одним із ключових аспектів діяльності банківських установ, адже якість, структура та рівень диверсифікації кредитного портфеля безпосередньо впливають на фінансову стійкість банку, його прибутковість, ліквідність та конкурентоспроможність. Ефективне управління кредитним портфелем стає особливо важливим у контексті сучасних викликів, зумовлених глобальними економічними змінами, макроекономічною нестабільністю та зростанням рівня кредитних ризиків. На сьогодення привертає увагу взаємодія банків із суб’єктами малого і середнього бізнесу (МСБ), які є важливим сегментом національної економіки. Сектор МСБ забезпечує створення значної частки робочих місць, сприяє розвитку підприємництва, інноваційних підходів і конкурентного середовища. Водночас суб’єкти малого і середнього бізнесу часто стикаються з численними перешкодами у доступі до фінансових ресурсів, серед яких можна виокремити високу вартість кредитних коштів, жорсткі вимоги до забезпечення, нестачу фінансової грамотності, а також низький рівень довіри між банками та підприємцями. В роботі авторами проведені дослідження особливостей управління кредитним портфелем банківських установ із урахуванням впливу суб’єктів МСБ, що дозволило визначити напрями оптимізації процесів кредитування, вдосконалення політики управління ризиками та формування стратегії ефективної взаємодії банків із цим сегментом економіки. Зокрема, актуальним є проведений аналіз досвіду державних банків, таких як АТ «Ощадбанк», які відіграють провідну роль у реалізації державних програм підтримки підприємництва та фінансування проектів малого і середнього бізнесу. В умовах економічних трансформацій в Україні авторами розглянуті проблеми, які є актуальними на даний час як у контексті стабілізації банківської системи, так і з точки зору підтримки соціально-економічного розвитку через посилення ролі МСБ. Для вдосконалення управління кредитним портфелем банку, зокрема щодо сегмента малого та середнього бізнесу, авторами сформовано стратегічні напрями, що включають адаптацію кредитної політики, зокрема, шляхом інтеграції цифрових технологій, які дозволяють ефективно оцінювати кредитоспроможність позичальників та швидко реагувати на зміни економічної ситуації.

СУЧАСНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

Ю. М. Нікольчук, В. М. Снігур — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті розглядаються актуальні аспекти функціонування та розвитку страхового ринку України в умовах стрімкого впровадження цифрових технологій. Зазначено, що хоча вітчизняні страхові компанії здійснюють модернізацію процесів шляхом впровадження інновацій, рівень цифровізації істотно поступається показникам розвинених західних країн. Представлено аналітичний огляд кількісних і якісних змін на ринку страхових послуг протягом 2021 – дев’яти місяців 2024 року. Встановлено, що загальна кількість страхових компаній за цей період зменшилася на 51,61%, зокрема найбільше – серед компаній, що надають ризикове страхування. Виявлено тенденцію до скорочення кількості укладених страхових договорів, що у 2024 році зменшилася майже на 36,7 млн одиниць порівняно з 2021 роком. Проведено аналіз динаміки валових страхових премій та виплат, які демонструють зниження на понад 7% і 6% відповідно, що свідчить про уповільнення темпів розвитку ринку. Наведено структуру страхових премій та виплат за видами страхових компаній («Life» / «non-Life»), категоріями страхувальників, каналами збуту та типами договорів. З’ясовано, що найбільшу частку премій забезпечують фізичні особи, тоді як агентська мережа виступає основним каналом збуту страхових продуктів. Найприбутковішими видами страхування залишаються КАСКО, ОСЦПВ, «Зелена картка» та страхування майна. Водночас обсяги страхових виплат теж концентруються у цих напрямах, що свідчить про їхню вагому роль у загальній структурі діяльності страхових компаній. Проаналізовано вплив регуляторних змін, зокрема Положення №850, на скорочення кількості компаній через посилення вимог до капіталу, платоспроможності, ліквідності та якості активів. У підсумку, зроблено висновок про негативну динаміку розвитку українського страхового ринку, що обумовлена як внутрішніми економічними труднощами, так і впливом зовнішніх викликів, зокрема війни, еміграції населення, скороченням бізнес-активності. У статті підкреслюється необхідність адаптації галузі до нових умов, цифрової трансформації та впровадження стратегій стійкого розвитку для збереження позицій на ринку та захисту інтересів страхувальників.

ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ МІСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

С. А. Павловський, О. Ю. Могилевська, С. Ю. Ціпоренко — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

Формування регіональної стратегії ефективного використання міських територій є надзвичайно актуальним завданням. Така стратегія повинна враховувати екологічні, соціальні та економічні аспекти розвитку міст, сприяти збереженню та відновленню зелених зон, забезпечувати раціональне планування забудови та інфраструктури, а також адаптуватися до демографічних змін. Стрімке зростання міського населення супроводжується низкою проблем, серед яких: зменшення площ зелених зон (у багатьох містах України спостерігається тенденція до зменшення площ зелених насаджень, що негативно впливає на екологічний стан та якість життя населення), хаотична забудова (відсутність чітких стратегій розвитку міських територій призводить до нерівномірного розподілу інфраструктури та соціальних послуг, що ускладнює доступ мешканців до необхідних ресурсів), екологічні виклики (інтенсивна урбанізація спричиняє зростання рівня забруднення повітря, води та ґрунтів, а також підвищує ризики виникнення міських теплових островів та інших негативних екологічних явищ). Дослідження спрямоване на розробку та впровадження ефективних регіональних стратегій використання міських територій, що є вкрай необхідним для забезпечення сталого розвитку міст України та покращення якості життя їх мешканців. У статті запропоновано рекомендації щодо раціонального розширення інфраструктури з метою ефективного використання міських територій: розвиток перехоплюючих паркінгів (створення паркінгів біля станцій метро для зменшення кількості автомобілів у центрі міста); модернізація громадського транспорту (впровадження нових маршрутів та оновлення рухомого складу, покращення інтервалів руху та зручності пересадок); розширення велосипедної та пішохідної інфраструктури (створення безпечних велосипедних доріжок та пішохідних зон, інтеграція з існуючою транспортною мережею); зелені зони та громадські простори (розвиток парків та скверів для покращення якості життя мешканців, впровадження елементів зеленої інфраструктури для зменшення теплового ефекту міста). Комплексний підхід до просторового планування, впровадження інноваційних технологій та врахування екологічних аспектів дозволить забезпечити комфортне середовище для проживання та економічну стабільність регіонів.

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФОРМУВАННЯ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКИМИ СТРУКТУРАМИ

Н. М. Польова, В. В. Катана, О. Г. Касяненко — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті проведено всебічний аналіз особливостей формування систем управління підприємницькими структурами. Цей аналіз здійснено шляхом виокремлення ключових аспектів, що мають визначальний вплив на побудову ефективних управлінських систем у сучасних умовах. До таких аспектів віднесено, зокрема, специфіку розвитку підприємницьких структур, послідовність та характеристики етапів життєвого циклу таких структур, а також взаємозв’язок між етапами розвитку підприємства і трансформацією його системи управління. Особливу увагу приділено впливу невизначеності як чинника, що суттєво змінює характер і траєкторію управлінського розвитку. Автором аргументовано, що сукупність цих особливостей є критично важливою для розуміння закономірностей функціонування підприємницьких систем в умовах динамічного зовнішнього середовища, що часто характеризується нестабільністю та непередбачуваністю. Вибір саме таких характеристик зумовлений існуванням значних прогалин у дослідженнях сфери управління підприємницькими структурами, особливо в частині глибокого аналізу процесів трансформації управлінських систем під впливом нестабільних чинників середовища. Ця недослідженість, з одного боку, ускладнює розробку універсальних моделей управління, а з іншого – відкриває нові наукові горизонти для пошуку ефективних рішень. Саме тому представлений у статті підхід вирізняється актуальністю, інноваційністю та значущістю для подальшого розвитку теорії управління. Особливої наукової цінності роботі додає те, що в ній не просто фіксується наявність проблем, а пропонуються нові концептуальні підходи до їх вирішення. У результаті проведеного дослідження зроблено висновок про те, що ефективне управління впливом стратегічних невизначеностей на систему управління підприємницької структури можливе лише за умови комплексного обліку таких чинників, як терміновість реагування, джерело виникнення невизначеності, а також її змістовне наповнення. Ці чинники повинні бути системно враховані при побудові адаптивної управлінської моделі, здатної забезпечити стабільність функціонування підприємства у нестабільних ринкових умовах. Таким чином, стаття робить вагомий внесок у розвиток сучасної науки управління, пропонуючи обґрунтовану теоретичну базу та прикладні напрямки для подальших досліджень у галузі адаптивного стратегічного управління підприємницькими структурами.

ПРОВІДНА РОЛЬ КЕРІВНИКІВ ОРГАНІЗАЦІЙ В УСПІШНОМУ ВПРОВАДЖЕННЯ «WELL-BEING» – ПРОГРАМ В УКРАЇНІ

В. В. Ровенська — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено ключову роль керівників організацій в успішній імплементації «well-being» програм в контексті українських реалій. На основі аналізу міжнародного досвіду та сучасних концепцій лідерства обґрунтовано визначальний вплив керівників організацій на ефективність «well-being» – ініціатив, спрямованих на підвищення добробуту персоналу. В статті доведено, що актуальною проблемою є так званий парадокс зростання інвестицій у «well-being» програми на тлі погіршення показників здоров'я та інших аспектів забезпечення добробуту співробітників. Розглянуто ключову роль керівників організацій у подоланні цього парадоксу шляхом впровадження комплексних, послідовних та інтегрованих в стратегію розвитку та корпоративну культуру «well-being» програм. На основі аналізу міжнародного досвіду та сучасних концепцій ефективного лідерства обґрунтовано необхідність трансформації підходів до управління персоналом з фокусом на забезпечення добробуту на робочому місці, визначено ключові компетенції керівників для успішної реалізації таких програм в Україні. Визначено ключові компетенції керівників, необхідні для ефективного впровадження «well-being» програм. Проаналізовано функції керівників у створенні сприятливого організаційного середовища для підтримки добробуту працівників в контексті сучасних уявлень про ефективне впровадження «well-being» ініціатив. Розглянуто вплив стилю керівництва на продуктивність праці та необхідність його трансформації в контексті концепції «well-being». Виявлені основні бар'єри та виклики, що постають перед керівниками українських організацій у процесі впровадження «well-being» програм. Надані рекомендації щодо посилення ролі керівників у забезпеченні успішної імплементації «well-being» ініціатив в Україні. Наукова новизна даної статті полягає в визначенні необхідних компетенції керівників, їхніх функції у створенні сприятливого середовища для забезпечення «well-being» персоналу з врахуванням бар'єрів та викликів, що постають на шляху впровадження таких програм в особливих складних умовах в Україні.

ДІДЖИТАЛ-КОМПЕТЕНТНІСТЬ ПЕРСОНАЛУ ЯК ФАКТОР ЦИФРОВОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

В. О. Руденко, О. С. Другова, М. С. Бріль — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті розкриваються концептуальні основи цифрової компетентності персоналу як ключового внутрішнього фактора формування цифрової ефективності підприємства в контексті поточної економічної, технологічної та суспільної трансформації. Актуальність дослідження зумовлена зростаючим структурним розривом між технологічним оновленням організацій та недостатньою готовністю людського капіталу до ефективного застосування цифрових інструментів, платформ та інновацій у повсякденній професійній діяльності та операційних процесах. Метою дослідження є обґрунтування стратегічної ролі цифрових навичок у забезпеченні продуктивного та вимірюваного впровадження цифрових трансформацій на рівні підприємства та порівняння існуючих галузевих моделей розвитку цифрової компетентності в різних економічних сферах. Теоретична база базується на нещодавньому академічному дискурсі, який концептуалізує цифрову компетентність як багатовимірну здатність, що охоплює технічні, когнітивні, комунікативні, соціальні та етичні компоненти, всі з яких є важливими для цифрової продуктивності та організаційної адаптивності. Дослідження включає наукометричний аналіз академічних публікацій, індексованих у базі даних Scopus, за допомогою програмного забезпечення VOSviewer, який підтверджує центральне місце компетентності працівників у міждисциплінарному дослідницькому ландшафті, пов'язаному з цифровою ефективністю, інноваціями та стратегічним розвитком. Наведено детальну порівняльну оцінку моделей цифрової компетентності у п'яти ключових секторах (охорона здоров'я, освіта, ІТ, виробництво та послуги), яка визначає як спільні структурні компоненти, так і цілі розвитку, виклики, зміст та вимоги до компетенцій, специфічні для кожного сектора. Наукова новизна полягає в поєднанні когнітивно-кластерного аналізу з емпіричним узагальненням моделей розвитку робочої сили як на мікроекономічному, так і на мезоінституційному рівнях. Практичне значення результатів полягає в обґрунтуванні нагальної потреби в гнучких, адаптивних та контекстно-орієнтованих системах управління цифровою компетентністю, що дозволить підприємствам підвищити цифрову рентабельність інвестицій та зміцнити довгострокову стійкість і конкурентоспроможність у цифровій економіці.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ЦИФРОВІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЛАНЦЮГІВ ПОСТАЧАННЯ В МЕДИЦИНІ

О. Д. Рудий — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

Ланцюги постачання в охороні здоров’я є критично важливим елементом системи медичного забезпечення, однак традиційні підходи до їх організації часто виявляються недостатньо прозорими, повільними та вразливими до фальсифікації, що призводить до дефіциту ліків і підвищення операційних витрат. У цій роботі запропоновано комплексний аналіз цифрової трансформації медичних ланцюгів постачання через впровадження інтернету речей та блокчейну, що дозволяє автоматизувати моніторинг умов зберігання й пересування медикаментів, забезпечити незмінність і достовірність даних та прискорити обмін інформацією між усіма учасниками процесу. Методологія дослідження передбачала систематичний огляд фахової літератури, розробку критеріїв оцінки ефективності (час обробки замовлень, точність обліку запасів, прозорість операцій, логістичні витрати та рівень задоволеності користувачів) і проведення компаративного аналізу пілотних впроваджень у різних регіонах. Результати свідчать про те, що застосування IoT-рішень дозволяє переводити логістику з реактивного режиму реагування на проблеми в проактивний, зменшуючи затримки та помилки, що суттєво скорочує середній час обробки замовлень і підвищує точність обліку майже до повної відповідності фактичним залишкам. Блокчейн, у свою чергу, створює прозорий реєстр транзакцій, який унеможливлює несанкціоноване втручання у дані та спрощує аудит постачань. На прикладі пілотних проєктів в Україні показано, що регіональний рівень покриття цифровою платформою безпосередньо корелює з глибиною позитивних змін: у місцях із широким охопленням цифровізацією відбувається стрімке зростання прозорості й оптимізація витрат, тоді як у регіонах із обмеженими ресурсами процес уповільнюється через технічні бар’єри та недостатню підготовку кадрів. Окремий розгляд отримали фактори, що гальмують цифровізацію: недосконала телекомінфраструктура, відсутність єдиних стандартів обміну даними та правових норм, нестача кваліфікованих ІТ-спеціалістів і фінансові обмеження. Водночас робота демонструє, що об’єднання IoT і блокчейну здатне створити стійку та ефективну екосистему медичної логістики, яка підвищить якість обслуговування пацієнтів, знизить адміністративні витрати та мінімізує ризики переривання постачань. Отримані висновки й рекомендації щодо зміцнення інфраструктури, гармонізації стандартів і розвитку кадрового потенціалу формують практичний дорожній план для подальшого масштабування цифрових інновацій у системі охорони здоров’я.

ВПЛИВ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В БАНКАХ УКРАЇНИ

О. О. Степанов — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті розглянуто питання впливу форми власності банків на ефективність використання людського капіталу в банківському секторі України. Особливу увагу приділено порівняльному аналізу трьох категорій банків: державних, приватних та ПриватБанку як окремого випадку з огляду на його унікальний статус — колишнього приватного банку, що наразі перебуває у власності держави, але зберігає ознаки комерційного управління. В умовах, коли понад половина банківських активів зосереджена в установах з державною часткою, постає завдання оцінки, наскільки ефективно в таких банках використовується людський капітал порівняно з приватними установами, які працюють в умовах жорсткої ринкової конкуренції та мають більшу свободу в кадрових рішеннях. У процесі дослідження використано комплексну методологію, що поєднує структурно-аналітичний, порівняльний та графічний підходи. Джерелами даних стали фінансові звіти банків, статистика Національного банку України, платформа Clarity Project (для збору даних про чисельність персоналу), а також галузеві аналітичні звіти. Вивчено динаміку трьох ключових індикаторів: Staff Cost to Income Ratio (StaffCIR), питома вага витрат на персонал у загальних витратах банку, та середній дохід на одного працівника (Revenue per Employee, RPE). Результати аналізу показали, що приватні банки демонструють вищу гнучкість у витратах на персонал, що дозволяє їм ефективно адаптуватися до викликів середовища (криза COVID-19, війна) та орієнтуватися на цифрову трансформацію. Вони знижують частку витрат на персонал і водночас підвищують дохідність на одного працівника, що свідчить про ефективну інтеграцію нових технологій. Державні банки демонструють більшу інерційність і повільну реакцію на зміни, зокрема зростання витрат із запізненням на рік, а також підвищену частку витрат на персонал. Водночас, покращення показників StaffCIR у них частково пояснюється не зростанням ефективності, а іншими чинниками, зокрема доходами від операцій з ОВДП. ПриватБанк утримує найкращі показники продуктивності, що пояснюється наявністю елементів комерційної моделі управління та автоматизованого роздрібного бізнесу. Таким чином, форма власності виявляється ключовим фактором, що впливає на гнучкість і результативність управління персоналом. Це має критичне значення для реформування державного банківського сектору в Україні. Результати дослідження можуть бути використані при розробці кадрових стратегій та політик управління людським капіталом з урахуванням форми власності, а також слугувати основою для подальших досліджень ефективності в умовах цифрової трансформації банківської галузі.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ІННОВАЦІЙ У СФЕРІ ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

І. В. Тіщенко — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню сучасних тенденцій інноваційного розвитку в сфері готельного господарства, які визначають трансформацію галузі в умовах глобальних технологічних, соціальних та економічних змін. Аналізуються ключові напрями інновацій, включаючи технологічні, екологічні, управлінські та сервісні аспекти, а також оцінюється їх вплив на підвищення конкурентоспроможності готельних підприємств. Технологічні інновації, такі як системи автоматизації, штучний інтелект, технології Інтернету речей і хмарні платформи, забезпечують цифровізацію операційних процесів, сприяючи оптимізації управління та персоналізації клієнтських сервісів. Штучний інтелект використовується для прогнозування поведінки гостей і створення індивідуальних пропозицій, тоді як розумні системи в номерах підвищують комфорт і енергоефективність. Екологічні інновації, зокрема впровадження енергоефективних технологій, відновлювальних джерел енергії та практик управління відходами, відповідають зростаючим вимогам до сталого розвитку, знижують операційні витрати та приваблюють екологічно свідомих клієнтів. Управлінські інновації, такі як гнучкі організаційні структури, аналітичні інструменти та хмарні системи координації, оптимізують внутрішні процеси, підвищують якість прийняття рішень і сприяють адаптації до мінливих ринкових умов. Сервісні інновації, включаючи технології віртуальної та доповненої реальності, а також персоналізовані програми лояльності, формують унікальний клієнтський досвід, що є вирішальним фактором у конкурентній боротьбі. У статті підкреслюється, що комплексне впровадження інновацій дозволяє готельним підприємствам не лише відповідати сучасним вимогам ринку, але й створювати стратегічні переваги через зниження витрат, підвищення лояльності клієнтів і розширення ринкової присутності. Водночас наголошується на викликах, пов’язаних із високими початковими витратами, технічною інтеграцією та необхідністю постійного моніторингу споживацьких трендів. Перспективи розвитку галузі пов’язані з інтеграцією інновацій у цілісні стратегії, які враховують економічні, екологічні та соціальні аспекти. Стаття акцентує на важливості адаптації готельних підприємств до нових технологічних і соціальних реалій для забезпечення сталого зростання та конкурентоспроможності в довгостроковій перспективі.

КОНЦЕПЦІЯ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ САМОМЕНЕДЖМЕНТУ ПЕРСОНАЛУ ГАЛУЗЕВОГО СПРЯМУВАННЯ

Т. М. Харченко — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті розглядається концепція емоційного інтелекту (ЕІ) як інструменту самоменеджменту персоналу в контексті галузевого спрямування соціально відповідальних підприємств. Окреслено, що у сучасному бізнес-середовищі, де соціальна відповідальність підприємств набуває стратегічного значення, здатність ефективно управляти емоційними процесами персоналу є вирішальною умовою успішної організаційної діяльності. Визначено ключові проблеми інтеграції ЕІ у корпоративну культуру, серед яких — брак обізнаності, нестача ресурсів для розвитку, складнощі з оцінюванням та нерозвиненість методичних підходів. На основі аналізу теоретичних джерел і праць зарубіжних і вітчизняних дослідників висвітлено механізми впливу ЕІ на продуктивність, комунікацію, стресостійкість і мотивацію працівників. Особлива увага приділяється галузевій специфіці застосування емоційного інтелекту — у сфері бізнесу, освіти та спорту. Показано, що розвиток ЕІ у бізнесі сприяє формуванню позитивного мікроклімату, зниженню конфліктності, підвищенню залученості та загальної ефективності працівників. У сфері освіти ЕІ викладача виступає чинником залученості студентів і підвищення якості навчального процесу. Працівників освіти сприяє формуванню: позитивного соціально-психологічного клімату в освітньому середовищі; ефективної педагогічної взаємодії між викладачами, студентами та батьками; високого рівня емпатії, що дозволяє краще розуміти потреби учнів і створювати підтримуюче освітнє середовище; стійкості до професійного вигорання, через здатність до емоційної саморегуляції. мотиваційного фону, який стимулює розвиток інноваційних форм навчання, що допомагає аналізувати власні дії та вдосконалювати професійну діяльність. У сфері спорту — концепція емоційного інтелекту стосується як індивідуальної ефективності спортсмена, так і командної взаємодії та тренерського лідерства. Запропоновано узагальнену концепцію управління емоційним інтелектом як системного підходу до професійного розвитку та реалізації соціально відповідальних стратегій підприємства.

ФІНАНСОВІ ТА ПРАВОВІ РИЗИКИ ДЛЯ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ТА РОЛЬ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ПІДПРИЄМСТВА У ПРОТИДІЇ ЇМ

А. М. Шевченко, А. К. Чакалов — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

Цифрові трансформації середовища підприємницької діяльності та бізнес-процесів сучасних компаній сформували новий простір для виникнення ризиків, протидіяти яким через інноваційність їх природи досить важко. Суттєві негативні наслідки для стану економічної безпеки підприємств чинять і традиційні види ризиків, такі як фінансові та юридичні (правові). Метою дослідження є конкретизація фінансових і правових ризиків для розвитку підприємств, які сформовані цифровими трансформаціями бізнесу, та уточнення ролі механізму управління економічною безпекою у процесі протидії ім. Зроблено припущення, що такі виклики, як низький рівень цифрової грамотності, правовий нігілізм, відсутність джерел надходження фінансових ресурсів і помилковість у визначенні стратегічних цілей розвитку бізнесу можуть мати катастрофічні наслідки для підприємств та призвести до їх банкрутства і ліквідації. Для досягнення поставленої мети були використані методи аналізу, синтезу, узагальнення, графічний метод. Встановлено, що цифровізація та цифрові трансформації бізнес-процесів сформували простір для появи та прояву нових форм фінансових ризиків, традиційних за результатами свого впливу на стан економічної безпеки, таких як фінансові збитки, зростання витрат, недоотримання доходів, однак, інноваційними за своєю суттю – пов’язаними з цифровими дистанційними розрахунками, некоректною роботою цифрових фінансових систем і сервісів, втратою цифрових фінансових даних через кібератаки, затримками у передачі інформації про фінансові операції каналами цифрового зв’язку. Доведено, що механізм управління економічною безпекою підприємства під час його розвитку в умовах цифровізації повинен трансформуватися у динамічну, гнучку та інтегровану систему менеджменту, яка не лише націлена на захист ресурсів суб’єкта господарювання від негативного впливу на них фінансових і юридичних ризиків, але й здатна активно сприяти його стратегічному розвитку, забезпечуючи безпеку процесу запровадження інноваційних змін та збереження досягнутих конкурентних переваг попри загрози внутрішнього та зовнішнього економічних середовищ.

СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ІННОВАЦІЙНОГО ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

В. І. Куцик, О. І. Тимкович — Mon, 30 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний аналіз трансформації процесів прийняття управлінських рішень у цифровому середовищі, яке характеризується високою динамікою, зростаючим обсягом даних, багатофакторною невизначеністю та посиленням кіберзагроз. Дослідження спрямоване на виявлення стратегічних орієнтирів, що забезпечують ефективне інноваційне управління підприємствами в умовах цифровізації та технологічних зрушень. Визначено, що цифрова трансформація не обмежується впровадженням нових ІТ-рішень, а передбачає глибоке переосмислення управлінських підходів, структур і культурної парадигми організації. Результати дослідження дозволили сформувати модель цифрового управління, що враховує чинники ризику, непевності, кіберзагроз і етичних викликів. Автор наголошує, що така модель має забезпечити підприємствам адаптивність, конкурентоспроможність і стратегічну сталість у динамічному цифровому просторі. Зроблено висновок про необхідність подальших міждисциплінарних досліджень у сфері цифрової стратегії, аналітики даних, кіберменеджменту та впливу ШІ на трансформацію управлінських практик.