СОЦІАЛЬНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЯК РІЗНОВИД СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ:ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ МЕЖІ ТА МОЖЛИВОСТІ

Анотація

Дана стаття присвячена вирішенню актуальної теоретико-прикладної проблеми, що виникає в процесі трансформації соціальної сфери України, – необхідності чіткого концептуального розмежування категорій «соціальне управління» та «соціальний менеджмент». У контексті глибоких реформ, таких як децентралізація, євроінтеграція та побудова громадянського суспільства, розпливчастість цих понять у науковому та експертному дискурсі призводить до стратегічної невизначеності та методологічної плутанини на практиці. Метою дослідження є системний аналіз сутнісних ознак, цілей, інструментів та суб’єктно-об’єктних відносин, властивих кожному з понять, та побудова на цій основі інтегративної моделі, що визначає місце соціального менеджменту як операційної підсистеми в рамках стратегічної системи соціального управління. Методологія базується на критичному огляді сучасних українських наукових публікацій, аналізі даних державної статистики (Держстат України, звіти Міністерства соціальної політики) та оцінних звітів міжнародних програм співробітництва. Основна теза статті полягає в тому, що «соціальне управління»(відповідає парадигмі «governance») являє собою метасистему, яка формує стратегічні орієнтири, нормативно-правове поле та інституційне середовище для багатосторонньої взаємодії публічної влади, бізнесу та громадського сектору. На противагу цьому, «соціальний менеджмент» визначається як його прикладна, технологічна гілка, зосереджена на операційному виконанні конкретних завдань. Він відповідає на питання «як?», використовуючи інструменти проектного менеджменту, управління на основі результатів, теорії змін та оцінки соціального впливу для ефективного досягнення вимірюваних результатів. Наочну ілюстрацію цього розділення надає приклад з політики інклюзії: розробка національної стратегії – це рівень управління (governance), тоді як реалізація місцевого проєкту з тренування та працевлаштування осіб з інвалідністю – це рівень менеджменту. Дослідження доводить наявність синергетичного зв’язку між обома рівнями. Ефективне соціальне управління створює необхідні умови (стабільне фінансування, чіткі правила) для успішної роботи соціальних менеджерів. У свою чергу, емпіричні дані, зібрані в результаті менеджерської діяльності, стають основою для корекції та вдосконалення стратегій управління. У висновках стаття акцентує, що для успіху соціальних реформ в Україні критично важливо паралельно розвивати обидва напрями: формувати сучасні, відкриті та мережеві інститути соціального управління та нарощувати професійний потенціал у сфері соціального менеджменту серед державних службовців, керівників територіальних громад та лідерів громадських організацій. Саме такий двосторонній підхід дозволить трансформувати стратегічні документи в конкретні, орієнтовані на людину результати та забезпечити оптимальне використання обмежених ресурсів.