РЕФОРМА УПРАВЛІННЯ ПУБЛІЧНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВІДБУДОВИ: ІНСТИТУЦІЙНА АРХІТЕКТУРА ТА МІЖНАРОДНІ ПРАКТИКИ ОЦІНЮВАННЯ

Анотація

У статті досліджено трансформацію системи державних фінансів України через призму реформування управління публічними інвестиціями в умовах повномасштабної війни та масштабної відбудови. Метою є обґрунтування інституційної архітектури та процедурного контуру пріоритизації, підготовки й оцінювання публічних інвестиційних проєктів з урахуванням нових нормативних рішень, цифровізації процесів (зокрема використання інтегрованих інформаційно-аналітичних платформ) та вимог донорів. На основі систематизації даних про прямі збитки інфраструктури й потреби у відновленні показано дисбаланс між масштабом інвестиційних потреб та обмеженістю бюджетних ресурсів, що зумовлює зростання ролі міжнародної фінансової допомоги, грантових інструментів і механізмів змішаного фінансування. Наукова новизна полягає у формуванні узгодженої моделі «відбір - оцінювання - фінансування - моніторинг результатів», яка поєднує українські інституційні рішення (єдиний проєктний портфель, інвестиційну раду, методики оцінки та фінансового забезпечення) із кращими практиками багатосторонніх фінансових організацій. Визначено ключові елементи проектної дисципліни: застосування критеріїв додатковості та суспільного впливу, розмежування економічної й фінансової ефективності, формалізація «воріт» готовності проєктів, ризик-скоринг, вимірювані індикатори результативності й умовність фінансування. Практичне значення результатів полягає у пропозиціях щодо стандартизації пакета обґрунтувань, інтеграції оцінювання ефектів із бюджетним плануванням та підвищення прозорості через публікацію скорочених висновків незалежної експертизи. Зроблено висновок, що гармонізація національної системи управління публічними інвестиціями з підходами Європейського Союзу і міжнародних фінансових організацій є передумовою ефективної мобілізації ресурсів та підвищення віддачі від відновлювальних інвестицій. Окремо акцентовано на вимогах до управлінської підзвітності: розподілі ролей між ініціатором, координатором та розпорядником коштів, обов’язковості незалежної верифікації вихідних даних, а також на необхідності переходу від контролю відповідності до управління результатами. Запропоновано рекомендації для післявоєнного періоду щодо розвитку національної спроможності проектної підготовки, впровадження єдиного довідника витрат та уніфікованих підходів до оцінки соціально-економічних ефектів у розрізі секторів і регіонів.